Глава 27

Глава 27

Місіс Джеремі почувалася дичиною перед мисливським собакою. Ебігейл виглядала як суддя з самого пекла.

‘Мабуть, у мене вселився диявол. Якщо ні, то я сама не розумію, як я можу випромінювати таку жахливу ауру?’, - подумала про себе Ебігейл.

Тіло місіс Джеремі тремтіло від страху й болю, Ебігейл мовчки стояла, чекаючи на відповідь, потім вона подивилася на колишню виховательку принцеси згори донизу й запитала:

- Отже, що ж ти вирішила?

Мені здавалося, що вона помре від такого емоційного тиску. Місіс Джеремі не наважувалася просити про четвертий варіант.

***

- Пані Ебігейл. Ви чули новину? Місіс Джеремі ув'язнили.

У служниці були свіжі плітки, але, звісно, про це я вже знала.

Місіс Джеремі вибрала перший із трьох запропонованих мною варіантів. Вона у всьому зізналася Сабеліану.

Сабеліан засудив її до смертної кари. Він сказав, що сам вибере, помре вона від повішення чи від відрубування голови.

Однак, зрештою її не було страчено. Вона лише потрапила в темницю до кінця своїх днів. Я навіть і не знаю, що з цього краще. Вирок змінився завдяки зусиллям Бланш.

Бланш була приголомшена дізнавшись про те, що трапилося. Я не змогла зупинити чутки, які почали поширюватися палацом, і, врешті-решт, принцеса про все дізналася з пліток служниць.

Вона проплакала весь день, дізнавшись про вирок місіс Джеремі і про те, що та накоїла. Мені доповіли, що вона писала слізні листи Сабеліану і передавала їх через Мілларда. “Будь ласка, благаю вас, не страчуйте місіс Джеремі”.

Якою б поганою та не була, Бланш не могла дозволити померти своїй няні, яка виховувала її протягом десяти років.

Отримавши ці листи, Сабеліан змінив свій вирок на тюремне ув'язнення. Варто сказати, що коли інші люди просять тюремного ув'язнення, він не звертає на це жодної уваги.

Але саме Бланш вразила його серце своїми щирими листами. Це було не схоже на Сабеліана.

Незважаючи ні на що, місіс Джеремі залишиться доживати свої дні в темниці, тож вона не зможе знову заподіяти біль Бланш.

Сцена того, як одна з покоївок сховала мускатний горіх у моїй кімнаті, теж була записана Веріте. У мене буде час, щоб розібратися з нею пізніше.

- До речі, шеф-кухар на кухні? - запитала Ебігейл у служниці.

- Так. Він знову приступив до своєї роботи, - відповіла служниця.

- Це добре, - з полегшенням сказала Ебігейл.

Безневинна людина могла померти. Якби не було Веріте, справжня лиходійка залишилася б безкарною.

- До речі, сьогодні ви гуляєте з принцесою Бланш, вірно? - запитала служниця.

- Точно! - радісно-хвилююче вигукнула Ебігейл.

Через усі ці події я зовсім забула про цю важливу зустріч.

- Я допоможу вам підготуватися до виходу, - сказала служниця.

- Поспішаймо, я не хочу змушувати принцесу Бланш чекати! - мене переповнювало хвилювання і почуття нетерпіння.

Я поспішно зібралася. За півгодини до призначеного часу я вже прибула на місце зустрічі. Залишалося всього 30 хвилин, я була схвильована, і мене переповнювали різні емоції.

Через якийсь час мені здалося, що на іншому кінці саду з'явилося щось чорне. ‘Це що, кішка?’ Коли я придивилася ближче, то побачила маленьку чорну лінію спини.

Бланш сиділа навпочіпки в кутку саду. Вона була захоплена чимось, навіть не підозрюючи, що я наближаюся до неї ззаду.

- Принцеса Бланш? - покликала її Ебігейл.

Коли я назвала її ім'я, Бланш різко повернулася і швидко сховала щось у себе за спинкою.

- Ох, ох, пані Ебігейл! Ви прийшли так рано... - злякано заговорила дівчинка.

- Так. Я не могла дочекатися, щоб побачитися з тобою... а що ти тут робила? - запитала Ебігейл.

- Та ось... ось... - принцеса була в паніці, не знаючи, що відповісти.

Я дивилася на Бланш, вона заплющила свої маленькі оченята і простягнула до мене ручку, яку тримала за спиною.

- Це вам... - нерішуче, з краплею збентеження сказала Бланш.

Те, що вона простягнула мені, виявилося маленьким букетом. Назв цих квітів я не знала, але вони були чудові, білі й фіолетові квіти з красивими, різноманітними візерунками.

- Ох, яка краса, це мені? - запитала Ебігейл.

- Так, звісно... ці квіти такі ж гарні, як і ви, пані Ебігейл, тому я подумала, що вони вам сподобаються... - відповіла Бланш.

Бланш дивилася на мене своїми чарівними очима. Кулачок, що тримав квіти, розтиснувся.

'Ох, якби я зараз була сама, я б точно заплакала!', - подумала про себе Ебігейл.

- Дякую тобі, принцесо Бланш. Вони просто чудові! Мені дуже приємно.

Я обережно прийняла букет. Бланш виглядала задоволеною і широко посміхалася.

- Пані Ебігейл! - Бланш поманила жінку рукою, ніби кажучи їй нахилитися ближче.

Я схилилася до її голови.

- Пані Ебігейл... - слова Бланш давалися їй важко.

'Будь ласка, скажи мені, що я тобі подобаюся...', - подумала про себе Ебігейл.

Я була дуже схвильована.

Бланш шепотіла мені на вухо, немов хотіла розповісти якусь важливу таємницю. Це був веселий, життєрадісний голос, схожий на грайливий вітерець.