Глава 25

Поки вони насолоджувалися своїм щастям, пролунав голос лікаря:

- Пані Ебігейл, ви ще не прийшли до тями, тому я хочу, щоб ви певний час дотримувалися постільного режиму, і щоб вас ніхто не турбував.

- Ні. Послухайте, лікарю. Поки Бланш поруч зі мною, я почуваюся добре!

Сабеліан кивнув у відповідь на слова лікаря і звернувся до Бланш:

- Ходімо, Бланш.

- Ох, але я хочу залишитися з пані Ебігейл. Будь ласка, дозвольте мені...

- Ходімо.

Коротко відрізав Сабеліан, і, незважаючи на заперечення принцеси, він усе ж повів її з собою.

Коли я залишилася одна, мене огорнула туга і почуття самотності. Це було дивне відчуття. Мене пересмикнуло.

Мускатний горіх у великих кількостях виявився досить небезпечним. Я навіть і не знала про це. І тут я зрозуміла, що зараз щось станеться... я погано міркувала. У мене все ще паморочилося в голові.

'Отямся, отямся...'

Мій розум накрила хвиля помутніння. Я посилено копалася у своїй пам'яті, намагаючись здобути контроль над собою. І тут я почула голос:

- Гей! Ти там як?

Звук лунав із шухляди столу. Цей зухвалий, радісний голос належав Веріте.

Я роздратовано висунула шухляду і побачила невелике мерехтливе дзеркало.

- Ебігейл, з тобою все гаразд?

- Мені вже краще... але часом мене накривають помутніння.

Образ Веріте, відображений у дзеркалі, був невеликий за розміром.

- Погано виглядаєш... - відверто сказав Веріте.

- Так, це найжахливіше, що зі мною коли-небудь відбувалося...

Веріте подивився на мене задумливим, стривоженим поглядом. Я невесело розсміялася.

- Але дякую за турботу. Зі мною все буде гаразд.

- Буде гаразд? Ти мало не померла!

- А?! Про що ти говориш?

- Якби ти з'їла трохи більше мускатного горіха, то точно б померла. У кращому випадку, ти б впала в кому або назавжди осліпла.

- О боже!..

На мить у мене відвисла щелепа.

- У мускатного горіха можуть бути й такі побічні ефекти?!

Сабеліан, який хоче стратити шеф-кухаря, схоже, краще за мене розумів усю серйозність того, що сталося. Це була помилка, яка ледь не призвела до фатальних наслідків.

- Ти доросла жінка, тобі пощастило, що дози мускатного горіха, яку ти з'їла, було недостатньо, але якби це була Бланш, її було б уже не врятувати...

 - ... що?! Про що, чорт забирай, ти говориш?!

- Бланш набагато менша за тебе. Її маленьке незміцніле тіло не впоралося б.

Щойно я почула слова Веріте, спогад, який я шукала, сплив у моїй свідомості.

Він був про те, що сталося за столом. Річ у тім, що страву спочатку було поставлено перед Бланш, а не переді мною.

Якби я не з'їла цей стейк, то його з'їла б Бланш. Жахливе усвідомлення цього мурашками пробігло по всьому тілу. Мої руки ніяк не могли перестати тремтіти.

-... кухаря безумовно треба звільнити.

- Якщо ти звільниш цю людину, нічого не зміниться, - Веріте продовжив говорити спокійним тоном, - кухар нічого не зробив. Це чужих рук справа.

Коли я почула це, мене огорнула злість, я була просто в люті. Бланш могла померти! Я мало не померла!!! І це була не випадкова помилка, а чийсь навмисний злочинний намір.

- Хто це зробив, чорт забирай?! Хто намагався вбити цю маленьку невинну дівчинку?  

Я поспішно перевела погляд на відображення в дзеркалі. Веріте заговорив:

- Я знаю, хто це зробив.

- Звідки?!

- Я ж тобі казав. Хіба ти не пам'ятаєш?

Срібні очі Веріте виблискували яскравим світлом.

- Усі дзеркала в цьому палаці - мої очі.

* * *

Місіс Джеремі була приголомшена, коли дізналася, що Ебігейл з'їла стейк, який призначався принцесі Бланш. Все пішло не за планом.

Також із пліток служниць, місіс Джеремі зрозуміла, що на її щастя, на неї не впало жодних підозр. Усі підозрювали шеф-кухаря. Ходили чутки, що його засудять до смертної кари. Але місіс Джеремі це жодним чином не хвилювало.

'Принцеса Бланш повинна була з'їсти його...'

Місіс Джеремі клацнула язиком. Якби Бланш з'їла той стейк із порошком мускатного горіха і проявила нездорові симптоми, вона з легкістю б підставила королеву.

Але Ебігейл усе зіпсувала. План був зруйнований в одну мить.

Поки вона не голосно зітхала, хтось постукав у двері і сказав пронизливим голосом:

- Місіс Джеремі!

- А в чому справа?

- Пані Ебігейл хоче вас бачити.

'Що?! Ебігейл хоче мене бачити?'

Почувши це ім'я, місіс Джеремі засмутилася, але незабаром змогла взяти себе в руки.

'Я не знаю, чому вона хоче мене бачити, але це точно не через мускатний горіх. Ця неосвічена жінка ніколи не змогла б дізнатися, хто ж насправді винен.'

- Так. Я вже йду.

Місіс Джеремі попрямувала до кімнати Ебігейл. Увійшовши всередину, вона побачила жінку, яка велично сиділа на розкішному дивані.

Як завжди, прекрасна й елегантна королева мала чарівний вигляд.