12 глава

- Збоченець, - белькочу під носа, а той сміється.

- Тобі це не подобається?

- Ти дуже дивний, і це змушує замислитися над тим, а чи не потрапила я із рук одного збо…

Олег миттєво обгортає мене рушником та висмикує з ванни. Не відпускає, а лишень мовчить та дивиться мені в очі. Занадто близько ми один від одного, я навіть відчуваю його серцебиття.

- Ти дійсно хотіла мене порівняти з ним? Принцесо, я що зовсім тобі не до вподоби? Ти тільки скажи, я зачекаю, дам тобі смогу звикнути до мене. Та повір, нікому не віддам.

   І що ти йому скажеш? Ні, він зовсім не схожий на пришелепуватого Степана. І це мене тішить. А ще ця впевненість Олега у власній перемозі мене дивує та інтригує. Нащо він тоді мені сказав ті слова про те, що буду його у будь-якому випадку. Цілий тиждень мої думки мимоволі поверталися до згадок про Олега. І ці сни… вони мене ледь з розуму не звели. Я так старанно ховала в собі потяг до сексу, до насолоди. Тіло потребувало чоловіка, та мій мозок відмовлявся слухати його.

   Чекає, що я йому дам відповідь. Та не можу, тому що відчуваю його тепло та силу. Напевно бачить мої вагання, посміхається та виносить мене з кімнати.

- Ти куди мене несеш? Відпусти!

- Не бійся, лише покажу тобі ліжко.

- Я не буду з тобою спати!

- Ей, мала, я тобі і не пропоную спати. Заспокойся.

-  Що?! Ти, ти, ти навмисне мене до себе запросив, щоб я з тобою…

- Дурне дівчиського, - сміється щиро, а я, мабуть, схожа на киплячий чайник, ледь пара з вух не виходить.

- Олеже, не смішно, ти розумієш, що це насилля?!

- Класти жінку, яка  втратила розум, лежачи у холодній воді, на ліжко та загорнути її теплою ковдрою – збочення?

Чоловік заносить мене у власну спальню, кладе на велике ліжко та накриває ковдрою.

А я здивовано кліпаю очима.

- Свєто, мені здається, що ти хочеш цього не менше за мене.  Маю рацію?

Нервово натягую ковдру до підборіддя. Маю вигляд цнотливої дівчинки, а це так ганебно! Враження, що він зчитує всі мої думки. А очі такі пильні, все бачать та помічають найменші дрібниці.

- Ти помиляєшся. Залиш мене на самоті.

- Ти впевнена?

- Безперечно.

- Добре, я приготую нам чай, ти вийдеш на кухню чи сюди занести?

- Не хочу пити, просто залиш мене.

Я сподівалася, що він мене швидко залишить, та не судилося. Нахиляється, долонею торкається моєї щоки, обережно тре мої вуста, а потім цілує мене.

- Я хочу, щоб ти також не мала змоги заснути до ранку, Свєто.

- В тебе совісті немає! – реагую занадто бурхливо.

- Гарної безсонної ночі, принцесо. Я буду поруч, якщо змерзнеш, то ти знаєш, де мене шукати.

- І не сподівайся!

- Шалене дівчисько, - сміється, а мене цей сміх нервує.

 Не встигли двері зачинитися, як я вигнула спину, витягла вологий рушник з-під ковдри і скинула на підлогу. Яка краса! Всі мої речі у ванній кімнаті, як мені тепер оголеною блукати? Кликати чоловіка не наважуюся, бо це вже буде занадто. А обгорнутися вологим рушником не хочу, бо змерзну ще більше. Відчуваю, що мої  ноги вщент змерзли. Лежу на зручному матраці і дивлюся у вікно. У світлі ліхтаря  прекрасно видно, як гуляє заметіль, як літають пухкі сніжинки. Краса.

 Відчуваю, що стало тепло, ковдра дійсно чудова, мені комфортно під нею. Натягую її до носа та це було моєю тотальною помилкою. Ледь чутний чоловічий парфум проникає шаленими темпами до носа. До біса!

   Скидаю з себе ковдру та сідаю на краєчок ліжка. Це вже занадто. Мені всюди мариться присутність чого чоловіка. Хоча це не дивно: я лежу у його ліжку та тілом торкаюся постільної білизни. Досить, це занадто! Зіскакую на ноги та не розумію, що саме хочу  зробити. В напівтемній кімнаті намагаюся знайти будь-яку річ, щоб одягнути її та мати змогу дістатися до своєї валізи.

   Біля вікна помічаю стілець, йду туди. Здається бачу  одяг, навпомацки намагаюся знайти чи футболку, чи сорочку.

-Свєто, тут твої речі, тобі вони можуть знадобитися.

Двері до кімнати відчиняються, а я, немов злодюжка, влипаю ногами в підлогу та не можу поворухнутися. Стою спиною до чоловіка, лишень голову повертаю. Олег помічає мене біля вікна, очей не  ховає, та й хто б сумнівався.

- Намагаєшся втекти через вікно, - кепкує з мене та наближається з витягнутою рукою.

Бачу сорочку та халат, хочу вирвати речі у чоловіка, та той знову грається зі мною.

- Саме такою я тебе уявляв, принцесо.

   Олег кидає мої речі на ліжко, швидко долає відстань між нами. Дістала ця мишача метушня.  Він хоче мене побачити, йому це дійсно так кортить?

   Повільно повертаюся та пильно спостерігаю за його реакцією. Не варто це було робити. Мене ніби струмом вдарило. Цей погляд  гарячий… суцільне запаморочення. Чоловік занадто близько підходить до мене, я чую його подих, трішки ніяковію. Але розумію, що тікати не хочу. Дивлюся на нього, помічаю чоловічий погляд прикутий до моїх грудей. Він тягнеться рукою до ледь напруженого соска, вказівним пальцем грає ним.

- Що ти собі дозволяєш? – мій голос ледь чути.

- Красуня.

   Олег обіймає мене, цілуючи так солодко, що мої ноги мене майже не тримають. Пальцями тримаюся за його футболку и тремчу від приємних почуттів.