8 глава

   Півночі не могла заснути. А потім ще півночі мені снилися еротичні сни. За вікном світало, коли я прокинулася від занадто реалістичного сну і, часто дихаючи, сіла на ліжку. Притиснула руку до грудей, заливаючись жаром сорому. Таких снів у мене ніколи не було.

   Безвісти ця ніч для мене не пройшла. Весь ранок блукала по дому з відчуттям, що має щось статися найближчим часом ...

- Свєтка, відкривай.

   За вікном завірюха мете, а Степану знадобилося спілкування. Але навіть тижня не минуло з того моменту, як цей чоловік каявся і божився, що той виступ був в останній раз. Навіть сусідські собаки гавкали нестямно, відчувши гучний бас фермера.

- Степане, йди додому!

   Сьогодні я не в тому настрої, щоб вести дружні перемовини. Та й його надмірна увага шалено бісить. Я страшенно за день втомилася, займалася пранням та прибиранням. А ближче до вечора мені заманулося напекти пирогів. Напекла, сиділа, чай пила, нікого не чіпала, мелодраму дивилася.

- А я все-таки вирішив остаточно і без зайвих питань: тільки на тобі одружуся!

   Я закотила очі і стомлено видихнула, кутаючись у плед. Пальцями верчу мобільний. А, мабуть я Петровичу наберу! Дістало все, сил моїх більше немає. Все те, що починалося як безневинний жарт, стало перетворюватися в якийсь терор. На годиннику скоро опівночі, а цьому женишку не спиться. Знову нажерся як свинюка в місцевому барі. Мабуть брак жінки в його будинку так критично впливає на його самооцінку. Дурна голова, яка просто дістала мене.

    Від чергового удару я підскочила на місці і від несподіванки гикнула, ледь не впустивши телефон на підлогу.  Двері двигтіли від сильних поштовхів а дратували мене. І я чомусь раптом усвідомила, що сьогодні все по-іншому. Степан не віджартовується, нічого кумедного не лепече.

   Знову намагаюся пригрозити Петровичем, але мої зусилля марні.

   І яке ж був мій відчай, коли кулак Стьопки  вліпився у вікно. Скло задзеленчало, але мені чомусь здавалося, що воно ось-ось луне від сильних ударів. Не вистачало мені ще, щоб цей бугай вибив шибки. Де ж я серед ночі знайду нові склопакети, вікна ж в будинку пластикові.

- Ти мене дістав!

   Я вже не стримуюся в епітетах, висловила горе-залицяльнику купу невтішних епітетів. Але! Чи не подіяло!

- Свєтка, від мене нікуди не втечеш. Моє слово - кремінь! Зуб даю, що дружиною зроблю! У соболях ходити будеш, куди хочеш, повезу відпочивати. А якщо сина народиш - озолочу!

- У мене є наречений і я від нього вагітна!

   Я не витримала цього пресингу, тому що від моторошного дзвону скла, я схопилася за голову, сунула ноги в унти, накинула куртку і вилетіла на поріг будинку.

   Степан відразу побачив мене і від вікна кинувся вперед, ледь не падаючи на клумби. Я витягнула руку вперед і грізно крикнула йому те, що секундами раніше озвучила в серцях. Не знаю, що саме на мене найшло, але в голові якось відразу визрів божевільний план.

- Хто він? Я цього виродка знаю? Так я йому голову відірву! Як посмів ?!

- Тихіше, тихіше, - все так же стою з витягнутою рукою, перегороджуючи Степану шлях, - на жаль, але це не місцева людина, це мій давній приятель. Нещодавно зустрілися, згадали молодість.

   Я несу повну ахінею, але краще вже раз і назавжди відвадити Радова з цього двору.

- Не тринди, я все про тебе, Свєтка, знаю! Ти ні з ким останнім часом не була помічена, нікуди не їздила!

   Мені стало ніяково. Ось як виходить, так за мною активно стежать.

- А я напоказ своє особисте життя повинна виставляти? Як ви - місцеві тут звикли все і про всіх знати. Степане, то не біси мене. Іди краще та голову не мороч. Звітувати перед тобою я не маю наміру.

- Не будь ідіоткою, ти просто не знаєш, від чого відмовляєшся.

   Його червоне від мокрого снігу обличчя викликало лише огиду. Так він сьогодні не просто перепив, він з'їхав з глузду. За двором стоїть величезний позашляховик. І в цьому стані цей сміливець їхав до мене через все селище? Це мене розлютило не на жарт.

- Повір, заміж за тебе я і не рвалася, Стьопко.

   У моєму голосі звучить суцільне розчарування, але цей сухар нікого не чує, крім себе.

   Його важкі кроки луною віддають у мене в голові. Стою на ганку, немов ідіотка, майже змерзла до кісток, не вистачало підхопити запалення.

- Та що ти бігаєш від мене як норовиста коза, чи не таких норовистих об’їжджав.

   А ось почувши той єхидну п'яну балаканину, я відчула легкий липкий страх, який був суттєвіший за мороз, який кусав за щоки.

- Вже пізно, йди та відіспись гарно, вранці поговоримо. І не змушуй мене телефонувати опівночі Петровичу.

- Плювати. Ось зараз тебе спробую і відразу зміниш думку про мене. Досить ламатися, я ж знаю, що тобі мужик потрібен.

- Та не наближайся! Я буду кричати, півсела збіжиться, повір мені.

   Я навіть не встигла закінчити промову, як Степан зробив на диво спритний випад і втиснув мене в двері, своїми мерзенними вологими губами притискаючись до моєї шиї.

- Відпусти мене, тварюко! Ти пожалкуєш!

У мене не вистачає сил його відштовхнути, він дуже сильний, та до того ж п'яний.

   Я намагаюся вирватися з обіймів, щоб вдихнути більше повітря і закричати. Але не виходить, адже губи таранять мої вуста, а мої сили закінчуються.

- Довго ж ти водила мене за ніс, Свєтко. Дупою виляла, а я що кам'яний? Ну, давай-но, вистачить ламатися, я розкусив твій план.

   Лапи цієї тварини тягнуть мене в будинок, а я ще трохи і втрачу свідомість від п'яного чаду і сили, з якою мене притискає до себе Степан. Відчуваю, як його пальці проникають під светр.  З горла чоловіка зривається рик жадання, коли він торкається моїх грудей. Мені огидно до божевілля, а ще більше огидно від усвідомлення того, що в цьому будинку мене вже ніхто і ніщо не врятує від домагань Степана.

- Чого стоїш, як сонна, де у тебе ліжко! Давай, Свєтко, не розпалюй в мені звіра. Чи тобі подобається те, коли чоловік примушує жінку? Міська фіфа вміє трахатись з усіма збоченнями?