7 глава

   Не знаю, що саме мене зупинило, і я не втекла з дому Олега. Хоча всередині було якось не по собі, адже тепер я без зайвих думок розуміла те, що мій сусід небайдужий до моєї персони. Стільки років я ховалася від людей, стільки років варилася в своїй самотності і відчувала себе нормально. Як тепер далі жити спокійно, почувши подібні зізнання? Розумом жену геть думки про чужинця, я не хочу більше занурюватися з головою у стосунки, кохати та жити з кимось. Мене влаштовує той розклад, який вже близько двох років домінує в моєму житті. Любити когось, а потім втрачати - це нестерпно боляче. І нехай з часом біль вщухає, але спогади нікуди не діваються.

- Настя заснула, - чую за спиною хрипкий голос Олега.

   Сама ж стою біля плити і готую ще одну порцію млинців. Поки Олег укладав спати онучку, я встигла збігати додому і принести малинове варення. Тепер, почувши голос чоловіка, розгубилася.

- Добре, а вам краще сісти і повечеряти, руки мийте і мерщій за стіл.

   Сміється, але я не дивлюся в його бік, тільки чую, як він йде у ванну, миє руки.

- Пахне чудово, вірю, що і на смак неперевершено.

- Хм, от вже підлестили так підлестили, Олеже, - посміхаюся, повертаючись до сусіда. - Ви зійшли з розуму!

   Я ледь не обпекла його пательнею, яку тримала в руці.

- Ви навіщо підкрадаєтеся ззаду?

- Та не нервуй, ти чому вся напружена?

- Це не правда!

- Чшш, Світланко, давай зробимо ось так.

   Відчуваю, як його пальці торкаються до мого зап’ястка, направляють руку до плити. Відпускаю ручку сковорідки, а потім намагаюся ухилитися від самовпевнених рук Олега. Чоловік діє мені на нерви, це навіть не смішно. Ось і залишилася у них на свою голову.

- Та не чіпатиму я тебе, - звучить коротка фраза на вухо.

   Чоловік повертається на своє місце, я ж поспішно вимикаю конфорку, знімаю фартух і кладу його на стілець.

- Мені у вас робити нічого. Температура у вас не захмарна, сподіваюся, ви і далі будете правильно пити ліки.

- А я ж тепер все одно від тебе не відстану, ось побачиш.

   Від подиву я повертаюся до цього пихатого індика і бачу, як він ліниво розвалився на стільці, пальцями крутячи ложку. Його зухвалий погляд змушує здригнутися. Так він же відверто роздягає мене очима. У горлі дере, мені терміново потрібно додому, подалі від цих пронизливих очей. Бо якщо і далі нам застосовувати дивоглядки, хтось, а це точно буду я, не витримає.

- Давайте одразу начистоту. Я не шукаю ні довгострокових, ні короткострокових стосунків. Мене не цікавить ваше бажання в чомусь мене переконати.

- Світлано, а життя - коротка штука, чи тобі не знати? Невже ти готова залишок життя прожити одна? Не повірю.

- А я і не збираюся когось переконувати у зворотному. Це моє життя, і кого в нього пускати - вирішу сама.

- Ти мені подобаєшся такою, - лінива посмішка не сходить в його красивого, але злегка зарослого обличчя.

- Якою?

- Живою, емоційною. Ти так мило обурюєшся, видаючи масу всіляких емоцій.

- Я йду.

   Мені потрібно бігти, тому що ця розмова в нікуди. Він має намір мене виводить з рівноваги, щоб мати можливість взяти наді мною верх.

- Світлано, ти будеш моєю, і це не обговорюється.

- Мрій.

   Я ледь стрималася, щоб не вибухнути гнівною тирадою. Зібравши волю в кулак, з гордо піднятою головою, йду повз Олега до виходу. А він очей не зводить, шкірою відчуваю. Дивиться так, що незручність опановує тілом, а кров обурено кипить по венах.

   Зайва чоловіча увага мене ніколи не приваблювала. Я завжди була дуже старанною дівчинкою і ні з ким, крім чоловіка, не була. І тепер відверта зацікавленість чужака мене вибиває з колії.

   Не хочу, і не буду. Даремно сусід затіяв цю негарну гру, йому нічого не світить.