5 глава

- Насте, а давай ти мені покажеш свої іграшки, біжи в спальню, принеси улюблену ляльку.

   Я не вмію бавити дітейвід слова «зовсім». Але мені потрібно хоч якось відвернути увагу дитини і вивести з цієї кімнати. Настя щось белькоче, кудись біжучи. Я ж перетворююся всім тілом в величезні очі і вуха. Іду до канапи, молю Бога, щоб тільки живий виявився. Ну не заснув ж він богатирським сном так, що не чув, як плаче дитина.

- Гей, Олеже, ви мене чуєте?

   Я погано бачу тіло лежачого сусіда, доводиться відкрити штори, щоб добряче придивитися. Начебто дихає, навіть поворухнувся, коли я торкнулася рукою його плеча. У мене немов камінь з душі впав, було б зовсім сумно, якби чоловік віддав Богові душу.

- Олеже, прокиньтеся, що з вами сталося?

   Моя долоня торкається його шиї, шкірою відчуваю, який він вологий і гарячий. Чорт, чорт, чорт! Він же просто горить! Де градусник ?! Де логічно може лежати градусник? Шукаю очима поверхню, куди не дістане дитина. Помічаю на верхній поличці серванта мій ртутний термометр.

• Ось і ти, мій старий вірний друже, доведеться тобі попрацювати.

   Нелегко було перевернути Олега на спину, до того ж зі швидкістю світла назад повернулася Настуня, тягнучи за собою величезну коробку з іграшками.

- Моя ти розумничка, - розривався між дитиною і тим, щоб укласти Олега на спину.

   Дуже пізно усвідомлюю, що мені шалено жарко. І це ні крапельки не дивно! Я навіть не спромоглася зняти пуховик, похапцем намагаючись впоратися з величезним чоловіком.

- Ну, що, мала, давай, знайом мене зі своїм батальйоном іграшок.

   Настя без перерви розповідає щось чудернацьке, викидаючи іграшки серед кімнати, а я поспіхом кладу куртку на стілець  і тільки потім застрибую на край канапи, спритно долонями проникаючи під футболку чоловіка. Намагаюся не сильно витріщатися на міцне, підтягнуте тіло. Настуню тримаю під пильним поглядом, повторюючи їй спокійним тоном:

- Дідусь втомився, трохи поспить, а ми з тобою пограємо.

- Маша, - перед очима з'являється красива Машенька з мультфільму, беру і кручу іграшку в різні боки.

- Це твоя улюблена іграшка?

- Так, - звучить дзвінко з вуст дівчинки.

- Красива Машенька, а тепер покажи, як ти вмієш грати.

   Мені подобається, що мама не вередує, що мої намагання залучити її до гри не є марними. Вона заспокоюється, завзято копирсається у власних речах и іноді  викрикує смішні слова, звертаючи мою увагу на себе.

    Я задоволена, адже маю змогу відшукати хоч якісь ліки, хоч якось розворушити сусіда і змусити його випити жарознижуюче.

- Мам, ням.

   Поки я знову вивчаю полки серванта, біля ніг з'являється Настя і показує шматочок печива. Я не відразу розумію, а що саме від мене хочуть.

- Ти мене пригощаєш? Ні? - сміюся, негативно качаю головою, - їж. Так, стоп, мала, ти, мабуть, хочеш їсти?

- Ням, - повторює синьооке диво, посміхаючись.

   Від  нещодавнього переляку  не залишилося і сліду, якщо не брати до уваги злегка почервонілі вічка малої.

- А ми щось придумаємо. Ти потерпи, ось дідові твоєму дамо вітамінки, а самі будемо шукати ласощі.

   Настуня задоволено махає головою, я ж, орієнтуючись за приладами, шукаю кухню. Мені ніколи розглядати хороми сусіда, я відшукала воду, налила з пляшки в стакан і тільки потім повернулася у кімнату.

- Олеже, нумо, допомагай мені, я без твоєї допомоги не впораюся.

   Чи вип'є таблетку? Не впевнена.

- Що відбувається, - язик сусіда заплітається, коли намагається прийти до тями і дізнатися про те, що сталося, він затуляє рукою очі і стогне.

- Добігалися ви вчора в одних капцях, дорогенький, а тепер допомагайте мені. Ось таблетка, пийте, якщо не хочете на цьому дивані померти.

- Світлано, - Олег хапає мене за зап'ястя, не сильно, але від несподіванки я вся напружилася.

- Що?

- Подбай про Настю.

- Постараюся.

   Легко сказати, але важко зробити. Дивлюся, як Олег звалюється на спину, деякий час намагається спостерігати за тим, як мала метушиться між іграшками. А я сиджу на краю канапи і не знаю за що саме схопитися в першу чергу. Їжа! Дівчинка мабуть не обідала ще, а значить мені обов'язково, в першу чергу, потрібно перевірити холодильник.

- Ну, що, господиня, показуй мені ваші володіння, - звертаюся до Насті, яка миттєво кидає всі справи і біжить в кухню.

   Сміюся, наздоганяю і плескаю в долоні, вона дзвінко сміється.

- Що тут у вас смачного?

   Відчиняю холодильник. Одразу бачу трьох літрову банку молока. Яка вдача! Зараз зігріємо молока, а якщо знайдемо мед - бінго. І дитину можна напоїти, та й Олегу не завадить.

   У турботах, у вивченні вмісту холодильника та іншої домашнього дріб'язку я провела кілька годин. Кумедними були дії Насті, коли  мала намагалася мені допомогти розбудити Олега, щоб той випив гаряче молоко з медом. В той момент я ще раз зміряла чоловікові температуру і залишилася задоволена. Вже краще, але сили досі у сусіда на нулі. А за вікном стає темно. Як бути?

   Допоки намагаюся не думати, час ще є. Ось прокинеться Олег, відчує себе людиною і зможе звільнити мене від обов'язків няньки. Доглядати за Настею було нескладно, але я весь час боялася щось зробити не так. Але коли ця мила усміхнена дівчинка кілька разів залазила мені на руки і обіймала, я мимоволі обіймала її і відповідала на сотні питань. І нехай половини слів я не розуміла, але це дрібниці.

   Ближче до шостої ми знову з малою побігли на кухню, де розігріли вермішелевий суп. Настуня із задоволенням повечеряла, навіть добавки попросила. І як не радіти тому, що дитина оцінила мої старання, що суп вийшов відмінний. А потім ми пили чай і смакували ароматні млинці, які теж намагалися пекти разом.

- Олеже, прокидайтеся, як ваше самопочуття?

- Якщо тебе поруч покласти, то відразу воскресну.

    Що? Збентежено кліпаю очима. Мені почулося? Це він що знову в маренні ?! Тому що в тверезій свідомості це сказати може лише базікало!