3 глава

- У тебе дуже гарні ноги, - голос Олега звучить нібито здалеку.

   Чорт! Мене немов вітром зносить зі столу, ніяково поправляю поли халата, волосся, яке занадто скошлатилось і тепер неслухняними пасмами обвивало мої плечі, лізло в обличчя.

- Прокинулась? – насмішкуватий голос мене змушує припинити безглузде копирсання.

    Дивлюся сусідові в очі і розумію, що смішу його. Ти дивись, у нього навіть зморшки навколо очей стали чіткіше, вказуючи на те, що йому смішно за мною спостерігати.

- Що трапилося з вашою дочкою?

    Я не буду піддаватися на його провокацію, не справа це тішити чоловіче самолюбство. Ненароком, ще подумає, що я немов підліток перед ним вся ніяковію і червонію.

- Це онука, - швидко видає мені інформацію Олег і поспіхом ховає термометр в кишеню куртки.

   Я ж спостерігаю за його руками, підтискаючи губи від подиву. Дивно, але я жодного разу за ці місяці не бачила біля будинку Данєнкова будь-яких гостей або родичів. Я не ставлю додаткових запитань, в надії, що сусід сам підкине хоч крихітну інформацію. Втім, не поталанило. Чоловік окинув мене занадто відвертим поглядом, який змусив зашарітися. Дивно, але мене немов розряд струму вдарив, як тільки спіймала цей погляд. Незручність, так, саме вона сковує моє тіло. Сплітаю руки на грудях, навіть рада, що волосся закриває мені груди і плечі. Дурне маскування, але мені від цього легше.

    Олег йде занадто поспішно, мені доводиться наздоганяти його. Мої очі помічають дивину, яка тут же збільшує мої очі. На підлозі я бачу вологі відбитки ніг чоловіка, який йде попереду. Ось і наслідки. Що за безпечність? Хіба так можна, шлях через дорогу не близький. Що в підсумку?

- У вас ноги промокли наскрізь.

- Нічого страшного, я поспішав, доки Настуня заснула, щоб швидше відшукати градусник.

- Я розумію, але як тільки повернетеся в будинок, обов'язково добре розітріть ноги сухим рушником і надіньте в'язані шкарпетки.

- Неодмінно. Ближче до дванадцятої я постараюся тобі повернути градусник.

- Не поспішайте, у вас же немає нового.

- Так я збігаю в аптеку зранку.

- Тоді буду чекати. Одужуйте. До речі, ліки у вас є?

- Не переживай, з цим у нас все в порядку. Світлано, дякую.

    Олег засунув ноги в мокрі шльопанці, потягнувся пальцями до ручки, але не відразу відчинив двері. Він якось вмить спохмурнів. Примружив очі і сказав:

- До речі, відкривати двері малознайомим людям занадто небезпечно.

    Моє обличчя спалахнуло від обурення. Я закипіла подібно самовару. Ось і прилетіло!

- Та не маленька, розумію, що утнула дурницю.

   Підлітаю до дверей і особисто її відкриваю, не піклуючись про те, що торкаюся до руки чоловіка. Олег перехоплює мою руку, стискає зап'ястя і вже тихіше, хрипким голосом говорить:

- Звертайтеся, якщо раптом потрібна буде допомога. Не варто гарній, самотній жінці не мати можливості когось покликати на допомогу.

- А ви всім пропонуєте бути охоронцем на пів ставки? І з чого ви раптом вирішили, що мені щось загрожує.

- А ти думала, ніхто і нічого не бачить з періодичністю два рази на місяць, як до тебе заходить п'яний Степан і кричить про любов так, що пів вулиці висипається на свіже повітря. Так чи чисті його помисли в п'яному мареві? Ти думала про це?

- Я думала про це. І прекрасно знаю, що кожен більш-менш самовпевнений в собі чоловік готовий задерти спідницю жінці в зручний момент.

- А тим більше такій гарній.

- Ви з їх числа? - Вилітає підступне запитання, яке краще б я не озвучувала.

- Можливо, тільки кожен діє по-своєму.

- У вас онука у будинку, вам краще піти.

    Його занадто багато зараз, я відчуваю свою безпорадність. Ще ніхто собі в цьому селищі не дозволяв так близько лізти в мою зону комфорту. Цей же чоловік влетів, наче ураган, і тепер я усвідомлюю, що підкати Степана - просто дитячий лепет в порівнянні з тим, що тільки що сталося з Олегом.

- На добраніч, Свєто, - звучить мені на вухо хрипкий голос.

    Раптово відчуваю холодний подих вітру з відчинених дверей. Пронизуючий, морозний. Відчувши його, виникає бажання швидше зачинити двері і нарешті випити свій чай, який, мабуть, вже охолов.

     Як тільки з очей зникає винуватець мого розпатланого стану, біжу в кухню. У будинку тепло, а мене морозить. Грію руки на батареї - не допомагає. Беру чашку, сідницями притискаюся до батареї і неквапливо п’ю ароматний чай. Намагаюся проаналізувати те, що тільки що сталося. Хочу зрозуміти, що за дурниці відбулися з моїм тілом, як тільки в критичній близькості з’явився абсолютно сторонній чоловік.