Розділ 6.

Перед тим як вийти зі своєї квартири, Тея ще раз перевірила свій зовнішній вигляд. Вона перерахувала в голові тисячу і один варіант того, що може піти з ним не так. Якщо раптом від пилу почути сльозитися очі, то потече туш для вій. Раптом від вітру задереться спідниця сарафану, чи порвуться колготки. Почне пити каву і виллє її на свій в'язаний кардиган. А, що як в неї з рота погано пахне?  

Одним словом дівчина нервувала. Дуже нервувала. 

– Все ж буде добре. Так? – запитала у Арчі. – Це ж Майло.  

Від згадки його імені якось приємно залоскотало в грудях.  

За місяць вони стали чимось більшим ніж друзі і сьогоднішній вечір міг повернути у геть іншому напрямку. Але в якому саме, хотілося би дівчині, вона не наважувалася зізнатися навіть собі.  

– Гаразд, – нафарбувала губи легким блиском і в останнє поправила краї сарафану. 

Вечірня вулиця зустріла її тихіше ніж у світлу пору дня. Машин та людей стало менше і від цього було спокійніше. 

Неподалік, під жовтим світлом ліхтаря, стоїть Майло у темній сорочці навипуск, з розслабленими плечима й усмішкою, яка говорить більше за слова. Він помічає її та махає рукою. 

– Гей, – оглядає її, теплим, майже зачарованим поглядом. – Ти така красива. Здається ніби ліхтарі світять, щоб було видно тебе. 

Тея ніяково посміхнулася і сховала обличчя в комір. Від компліментів їй ставало трохи ніяково, але приємно. 

– А ти такий…, – не змогла дібрати слова.  

– Небезпечно чарівний?  

– Саме так. 

Майло подав їй лікоть.  

– Мадам, дозвольте супроводжувати вас у найромантичнішу подорож Нью-Йорком у вашому житті. 

– Вельми сподіваюсь на це, – відповіла дівчина і взяла його під руку. – Тож, який маршрут? 

– Сподіваюсь, прекрасна пані голодна, чи принаймні не проти скуштувати чогось солодкого?  

Дівчина посміхнулася і кивнула. 

– Тоді наша перша зупинка прямо за рогом.  

Невдовзі вони підійшли до невеликого кафе з рожевою вивіскою та гірляндами. Всередині було практично пусто лише декілька людей.  

Майло притримав їй двері, відсунув стілець.  

– Ти не проти, якщо я замовлю. Щоб це було сюрпризом?  

– Звісно ні.  

Хлопець встав і підійшов до офіціантки. Вона записала замовлення в блокнот і сказала час очікування. Тея звернула увагу, що її уніформа була вся вкрита малюнками песиків, як і інтер'єр кафе. Спокійна музика грала не занадто голосно, а столи стояли на достатній відстані, щоб гості не заважали один одному розмовами. Милі подушки на диванах були теж з малюнками собак різних порід. Навіть неоново-рожева вивіска нагадувала обриси коргі, ніби, запрошуючи увійти. 

Роздивляючись, вона не помітила як Майло дістав телефон. Почувся звук камери, коли робиться фото. Дівчина повернулася і побачила, як хлопець задоволено дивився на її фото в себе на екрані. 

– Ти так гарно сиділа, що не міг впустити момент.  

Тея почервоніла, але не встигла нічого відповісти, бо офіціантка вже принесла замовлення. На її тарілці лежав великий панкейк, розмальований як пес.  

– Не можу повірити, – засміялася дівчина. Порода намальованого собаки була Бордер-Колі. – Це неймовірно.  

Глянула в тарілку Майло і побачила панкейкового Кавалер Кінг Чарльз спаніеля.  

Затишок кафе огорнув молодих людей з головою. Вони розмовляли і тихо сміялися. Аж поки заклад не став готуватися до закриття.  

*** 

Вони зупинилися біля старої лавки під розлогий деревом. Навколо майже порожньо. Нарешті Нью-Йорк хоч трохи притих. Він вже по трохи готувався до сну, залишаючи шум та гамір на завтра. Майло присів на спинку лавки поставивши ноги на сидіння, Тея сіла поруч. 

– Знаєш, що найгірше в тому, щоб бути актором? – запитав хлопець граючись з каштановим листком.  

– Критикувати себе після кожного дзеркала? – дівчина дивилась на нього знизу вверх. 

– Теж. Але ще те, що ніхто не вірить, коли ти кажеш щось справжнє. Думають: “О, він репетирував.”, – вдав біль у серці. – Це сумно. 

– А  цей вечір ти репетирував? 

Майло зліз зі спинки, та сів нормально біля дівчини. 

– Ні. Але я точно вивчив кожен твій погляд за цей місяць 

– Справді? – нахилилася ближче. – І про що ж говорять мої погляди?  

– Ти примружуєш очі коли сердишся, але не так само, як бачиш коли Арчі правильно виконує команду. Мило нахмурюєш брови коли щось не виходить і ще миліше підіймаєш їх коли я говорю відверту нісенітницю.  

Майло кидає погляд угору. 

– Як гадаєш, що було б, якби зірки було видно навіть у Нью-Йорку? 

Його вміння різко перескакувати з теми на тему завжди дивувала та смішила дівчину. 

– Мабуть, всі дивилися б угору частіше. І менше в телефони, – теж підняла погляд до неба. – А ще не відчували б себе такими маленькими.