Розділ 5.

1 місяць по тому  

Аромат ванілі, арахісу та яблук панував на кухні разом зі сміхом двох молодих людей.  

Майло у легкій кофті з підвернутими рукавами, вся передня частина якої вже вимазана борошном. Поруч миски, розкатане тісто, і форма. 

Тея ледь стримувала сміх  

– Тісто – це, звісно, мистецтво. Але твої пропорції точно не з цього світу. 

– Мадам, я актор. Я дію за натхненням, – Майло пафосно відповів крутячи в руках лопатку. 

Раптом він різко розвертається і випадково вдаряє рукою в пакет з борошном. Білосніжна хмара здійнялася в повітря і осіла прямо на нього. Мить тиші і дівчина  спалахує сміхом, ледь не падаючи на стіл.  

– Боже! Ти як привид! 

Майло відкашлявся і поставив руки на пояс.  

– А ти все ще хочеш знімати зі мною фотосесію для журналу? 

– Після цього? Та тебе треба знімати для кулінарного горору! 

Хлопець взяв  дрібку борошна і став повільно нахилятися до неї.  

– Навіть не думай, – пискнула дівчина. 

– Я попереджав... 

Хлопець робить вигляд, що ось-ось підійде і захопить її у свої борошняні обійми, аж раптом лунає дзвінок. Обоє зупиняються. Майло бере слухавку і на екрані з'являється обличчя жінки.  

– Покличте до телефону мого сина, а не його борошняну версію, – пані широко посміхнулася. 

– Мам, це було неочікувано. 

– Я бачу. Привіт, красуне! – привіталася з Теєю – Це ти така чарівна і витримала вечір з ним на кухні? 

Дівчина трохи почервоніла  

– Ми вижили. Ледь-ледь. 

Жінка розсміялася.  

– Якщо він спече щось, що не зруйнує духовку, передай мені рецепт. І фото. Я мушу показати тітці Сінді, як виглядає катастрофа в реальному часі. 

Майло знову вліз в камеру. Борошно було навіть на віях. 

– Люблю тебе, мамо. Подзвоню пізніше. 

– Та не треба, – почулося у відповідь.  

Кладе слухавку, піднімає брови. 

– І це моя підтримка з Лос-Анджелеса. 

– Вона класна, – Тея підійшла ближче і обтрусила його волосся.  

– І страшенно любить мене принижувати. Особливо, коли я в борошні, або поруч з тобою.  

– Тоді вона моя союзниця, – захихотіла дівчина і знову відійшла  

– Піду змию борошно. Зачекаєш трохи, я повернуся і приберу.  

Дівчина погодилась, але поки хлопець був у душі та переодягався вона швидко витерла столи та склала посуд у посудомийку.  

*** 

У вітальні горіла лише настільна лампа на журнальному столику. Тея дуже любила вечори у будинку Майло. Кілька просторих, світлих кімнат, невеликі полиці з книгами, розкидані іграшки Леї. Це все видавалося їй дуже затишним і атмосферними. Їх дружба гріла їй душу. Хоча останнім часом і цього було недостатньо.  

Арчі поклав голову їй на коліна, вимагаючи ласки. Лея зайняла свою закону лежанку, як господиня будинку. Дівчина гладила улюбленця рефлекторно, не задумуючись.  

Останнім часом з нею сталось те, що вона називає творчим блоком. До терміну здачі статей у газеті залишається зовсім трошки. В такі моменти їй завжди ставало дуже тяжко, особливо коли поруч не було нікого для підтримки. Окрім, Арчі, звісно, а від недавно ще й Майло. Робота журналісткою та переїзд до Нью-Йорка були її мрією, а в реальності все вийшло значно складніше. 

Дівчина сиділа на дивані притиснувши коліна до грудей і обійнявши їх руками, плечі трохи згорблені. Положення тіла, ніби показувало, як вона загорнулася в себе.  

Майло вийшов з душу і зупинився помітивши її стан. Усмішка зникла з його обличчя. Він підійшов ближче. Повільно та обережно.  

– Ти чого? Що трапилось? 

Він присів перед нею і поклав свої теплі долоні на її щиколотки. Пальці м'яко гладили шкіру, ніби дотиком нагадуючи про свою присутність та готовність підтримки.  

Бордер-Колі підняв голову, подивився на хлопця і опустив назад. 

– Не мовчи, маленька буре.  

– Просто... все заглухло, – тихо відповіла дівчина. – Моя колонка про історії людей і їхніх собак. А я вже тиждень не здатна вичавити з себе ні слова. Пошта порожня. Я теж наче порожня. 

Майло нахилив голову набік. Його погляд був м'яким та уважним.  

– А буває таке, що ти береш відпустку від чарівності? Бо я точно цього не помічав. 

Кутики її губ смикаються. Арчі вигинається, кладе голову їй на плече. Вона рефлекторно обіймає його. 

– Знаєш, навіть театри мають антракт, – продовжив хлопець. – Ти маєш право просто бути. Без тексту, без сенсів. Просто Тея. 

Він повільно сів поруч на підлогу, обпершись плечем об диван. Майло сів близько, тож тепло його тіла добре відчувалося разом із запахом шампуню. В його присутності було щось таке, що стишувало її думки, як затишна ковдра.