Чужа магія

— Тікайте!! — крик водія розлігся горою. — Не працює! Рятуйтесь!

— Двигун, знову... — почали бурчати туристи, але було вже пізно.

— Я відчуваю... він вкрав частування Богів! — голос Мадеї пролунав звідусіль. 

Дорослі кинулися бігти, діти притулилися до батьків. Водій як ніж крізь масло, промчав повз усіх, крикнувши наостанок: «Помрете тут!». Його п’яти тільки виблискували.

— Сестрички, давайте поговоримо! — благала я.

— Ти мала їх убити, як тільки вони пройшли сюди! — гаркнула Мадея. — Тепер дивись, як ми будемо їх... А що ми будемо з ними робити? — раптом спитала Селена. — Навіщо вони нам?

— Ми відьми! Ми не пробачимо вторгнення! — наполягала Мадея.

Поки вони сперечалися, я відчайдушно махала людям руками, щоб вони забиралися геть. Селена почала скаржитися на нудне життя відьми, Мадея — на обов’язок берегти силу. Зрештою, Мадея здалася:

— Згиньте, носаті! Не хочу вас бачити!

Люди кинулися навтьоки. Ми перемогли. Але Мадея раптом завмерла:

— Як вони сюди потрапили? Відчуваєте? Тут чужа магія. Жаруче тепло... Марто?

Я теж це відчула — тепле оніміння в лівій руці та біль у кистях рук, який супроводжував мене всю поїздку. Чи може бути маг серед туристів? Мадея пішла по слідах, обнюхуючи повітря. Ми натрапляли на переляканих людей. Там, де місяць торкався нашої шкіри, ми ставали схожими на мерців.

Раптом пекучий біль пронизав моє тіло. Я втратила рівновагу.

— Він близько... — прошепотіла я і, відчувши різкий біль, знепритомніла.

Коли я відкрила очі, побачила водія. Він накривав непритомну Мадею тим самим покривалом для пікніку.

— Що ти зробив?

— Прокинулась? Зараз і ти приєднаєшся.

Він накинув тканину на мене. Холод. Біль зник. Я відчула неймовірну легкість, згадала все життя, сестер... Я піднялася.

— Як? Як ти рухаєшся? — затремтів водій.

— Вільно. Це покривало забрало весь біль.

Водій відступив. Він не очікував, що я стоятиму на ногах.

— Ти... маєш бути нерухомою!

— А ти взагалі не маєш тут бути. Непримітний чоловік із пивним пузом — відьмак? Куди котиться світ.

— Я не буду як вони, я не рижий, не пихатий, не гордовитий. Я простий! І в цьому моя сила. Ніхто не очікував, а я зміг. Довго вчився, воно мене не слухалось, тому вожусь з тим дівчам. Мої туристи завжди проходять непомітно, але твоя сила все зіпсувала! — вигукнув він. — Твої сестри лежать, а ти...

Виявилося, Селена теж була без тями біля автобуса. Водій хотів забрати людей, щоб не втрачати гроші. Він спробував вихопити покривало, я відсахнулася і почала падати з пагорба в урвище.

— Я тримаю!

Це був він — «дятел» з 14-го ряду. Хлопець вхопив мене за стегна, допомагаючи встояти. Він очікував відчути м'якість жіночого тіла, але його долоні вперлися в щось тверде й кістляве.

— Чуєш... я бачу твої кістки... це...

— Страшно?

— Неймовірно! — в його голосі було захоплення, а не жах.

Водій утік із покривалом. Біль почав повертатися разом із притомністю сестер.

— Сестро, ходімо. Немає часу, — прошепотіла Мадея, ледь підводячись.

З хащів з'явилася Селена, тягнучи за комір переляканого гіда.

— Скажи їм! — швирнула вона його на землю.

— Водій... він гарантував, що ми сюди потрапимо... — заїкався гід.

Мадея піднялася в повний зріст, її очі палали:

— Приберіть його. 

— Але він нам користь приніс! — заступилася Селена, яка завжди мала слабкість до білявих. — Він буде всім розповідати, щоб сюди носа не сунули.