Пробитий бар’єр

— Наша найближча зупинка — «Лиса гора»! — амбітно вигукнув гід. Він так щасливо оголошував назву, наче за доставлення всіх туди отримає величезну винагороду.

Ну що ж, велична мить. Вкотре побачу, як туристичний автобус розвертається назад. Роки праці пройшли не дарма: автобуси магічною силою не пускає у наш дім. Хочу бачити їхні пики, коли зупинку доведеться змінити. Ні одна ніжка не ступне на нашу із сестрами землю. 

Посмішка, злегка ляклива, розтягувалася на моєму обличчі. Зморшки робили мене ще прекраснішою з віком — уже й не згадаю, скільки років я кажу, що мені двадцять п'ять. Місячного світла немає — і проблем також, адже це світило викриває всю мою відьомську сутність: гострий горбатий ніс, вік далеко за сто, кістки та шкіра... Ніяких пружних сідниць. Ой, а волосся — то взагалі моє болюче місце. Як тільки місячне світло потрапляє на мене, волосся зникає, як у кульбаби чубчик — ті самі білі пушинки, що розлітаються від вітру. Я стаю як лиса кульбаба, тільки ще й засохла. 

Але зараз я — небезпечна брюнетка з рівним шовковим волоссям, у відмінній фізичній формі, із соковитими персами, які демонструю при будь-якій можливості. Навіть губи у мене «начакловані»: дві-три краплі однієї мікстури — і вони немов пелюстки троянди. Які б гроші я могла на цьому мати! Але сестри проти спілкування з людьми. Вважають це покаранням та ганьбою. Я ж шукаю будь-яку можливість вирватися.

— Виникли певні труднощі, технічна зупинка, — слова водія були спокійними, наче він не на бар’єр натрапив, а просто захотів вийти у справах.

— Що там? Що сталося? Це частина поїздки? Ми хоч кудись доїдемо?

Не бійтеся, люди. Зараз розвернемось і поїдемо назад. Всі, крім мене. Пора повертатись. Подумки я вже розповідала сестрам про наш успіх.

— Все добре, їдемо далі, — водій говорив коротко та різко.

— Як їдемо?! — не витримала я, підірвавшись з місця.

— Як і всю дорогу: повільно, але далі. До вашої гори.

Моєї гори, солодкий... вона моя! Чого ти їх туди везеш? Як ти їх туди везеш? Що сталося? Водій впевнено продовжував шлях, лишаючи лише спогад про той бар’єр, який до сьогодні захищав це місце сили від туристів. Що ж пішло не так? Невже доведеться все починати спочатку? Хто з нас ще нечисть: ми тут господарюємо і бережемо силу, а вони приїжджають, висмоктують її та їдуть далі.