Лиса гора - Тур без вороття
Небажане сусідство
Постійне стукання в спинку мого крісла в туровому автобусі змушувало замислюватися, чи варте воно того. Як втримати себе та не скрутити ті ніжки 14-річного бовдура? Через навушники він, мабуть, думає, що, повертаючись до нього, я фліртую з його гормональним сплеском, а не благаю перестати стукати. Новий спосіб пікапу? Краще б уже записки кидав. Всю дорогу довбе, як той дятел, ще й звіринець у автобусі навколо.
— Му, му! — замичав чоловік поруч.
Бідолаха всю дорогу просить їсти, а жінка — як камінь: чи то смерті його хоче, чи то занадто дбає про дієту.
— А дискотека у нас буде? Танці? І красуні? — промовив 14-річний і грайливо поглянув на мене.
Прокинувся і цей «дятел». Саме час сказати.
— Якщо не перестанеш стукати у моє крісло, то твоя шкіра набуде синюшного відтінку. Розділиш долю Марії від мого «великого кохання».
— Я знав, що між нами щось є! — його тіло впало на крісло позаду, а з обличчя не сходила пихата усмішка.
Зупинка за зупинкою я насолоджувалась дикістю людей та їхньою вірою у все бачене та небачене. Але вони правильно роблять — краще бути на сторожі. Я вивчала людей, це було полювання, зі спостереженням, без дозволів, навіть без спорядження, вивчення, але без жертв. Нарешті, я вдома.
#1587 в Фентезі
#384 в Міське фентезі
#715 в Сучасна проза
Відредаговано: 31.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
