5.Відьмин яр. Патерн у минуле. Велесові діти.

 Жанна пішла вперед. Голі щось викрикували та ходили навколо вогню. Дюжина жінок демонстрували тут свою природну красу. Хтось з них мав зайву вагу та волосся під пахвами та поміж ніг, а хтось слідкував за стрункою фігурою та нещодавно завітав на депіляцію.

Серед натовпу, Жанна помітила Інну. Вона була також гола. Стояла у колі.

- Інна! - звернулася до неї подружка.

Інші жінки подивилися на руду незнайомку. Сива літня жінка тримала цапа на ланцюзі.

- Жанна? - посміхнулася Інна.

Вона зраділа появі подружки та вийшла з кола, аби зустріти Жанну.

Тим часом, Бучай та Ігор Карпенко спостерігали за девіч-вечором через кущі. Вони ще ніколи не бачили Інну без одягу. Вона мала чудове тіло : охайні груди, бездефектну шкіру.

- Інна, я тебе шукаємо вже котру годину! Що тут відбувається? - звернулася до подруги Жанна.

- Я завітала на свято, - зізналася Інна посміхаючись.

- Ходімо додому? - запропонувала Жанна.

Жінки буркотіли між собою, але Жанна не чула про що йде мова.

- Ти нічого не хочеш мені розповісти? - зазирнула у вічі Інна.

- Ти зараз про що? - здивувалася подруга.

- Чому він так хотів потрапити до тебе на День Народження? Коли я була в іншому місті, - запитала Інна з дивною посмішкою.

- Що?

- Тієї ночі він залишився у тебе? - продовжувала Інна.

Жанна завмерла на місці.

- Ходімо. Я познайомлю тебе з Хеленою, - запропонувала Інна.

- Я не хочу! Інна схопила подругу міцно за руку.

- Ходімо!

 Ігор та Сергій помітили, що відбувається щось досить дивне. Бучай почув тріск гілок позаду та озирнувся. На схилі стояв кремезний чоловік у чорному вбранні. Він мав довге волосся та маску, зроблену з черепа корови. У руці він тримав бойову сокиру. Певно, це був хтось з тих людей, яких вони зустріли на Мертвецькому гаю.

- В нього сокира! - помітив Ігор та злякався.

- Велесові діти, - шепотів Сергій.

Чоловік у масці зробив кілька кроків вниз.

- Він псих! Треба тікати звідси! - сказав Ігор та забрав ліхтар у друга.

Бучай залишався стояти на місці.

Через кілька секунд Ігор вже зник з поля зору. Лише його ліхтар світився десь у хащах.

Незнайомець підійшов ближче до Сергія, але слова Бучая зупинили його ворожий намір.

- Я хочу принести свою жертву господарю Велесу, - звернувся Бучай.

Слова подіяли. Чоловік у масці повільно опустив важку сокиру.

- Відведи мене до Ідолів, - додав Бучай.

Незнайомець у чорному повернувся та почав підійматися вгору. Сергій порушив обіцянку дочекатися Жанни. Бучай пішов за незнайомцем.

Ігор прибіг на те саме місце, де вони зустріли людей у масках. Зараз тут було безлюдно. Це дало змогу Ігорю трохи перепочити, перевести подих.

Треба просто звалити...Чим я думав, коли погодився прийти сюди? - розмовляв сам із собою Ігор. Хлопець трохи перепочив та побіг далі. Добіг до галявини.

На галявині, Ігор натрапив на патерн з жовтої цегли. Над входом у патерн, Ігор помітив рунні написи. Можливо, Бучай знав, що означають ці руни: застереження або жарт.

Раптом, десь метрів за десять, у хащах, почувся шурхіт. Ігор згадав людей у масках та вирішив сховатися від них у тому патерні. Принаймні в нього є ліхтар.

Ігор пройшов досить далеко. Він вже мав опинитися на іншому боці.

Він відчував легкий вітерець, а значить вихід десь поруч. Довелося вимкнути ліхтар та йти напомацки. Хлопець почув дивні чоловічі голоси, що спілкувалися іноземною мовою, Десь на іншому боці патерну. Він побачив двох солдат іноземного легіону. Вони тримали гвинтівки та були вдягнені у сіру військову форму.

Один з них курив. Ігор тихенько підкрався до виходу, аби прослизнути повз них. Та раптом на його телефон прийшло сповіщення. Військові помітили Ігоря.

- still stehen! - крикнув один з солдатів та навів рушницю на хлопця.

- Вибачте, що заважаю! Ви тут певно кіно знімаєте? У якому напрямку знаходиться станція Видубичі? - звернувся до них Ігор.

Військовий побачив предмет, що світиться, у руці хлопця. По їх мові, хлопець збагнув, що це не українські солдати.

Каски на їх головах нагадали йому ті трофейні, які Ігор бачив у Музеї Другої Світової війни.

Інший військовий крикнув своєму товаришу: er hat einen Sprengsatz in der Hand!

Той натиснув на курок.

Пролунав постріл. Телефон вивалився з руки, а потім Ігор похитнувся та завалився на спину. Вхідний меседж від оператора на екрані:"Ви покинули свій регіон..."

 Жанна стояла навпроти сивої жінки. Інна принесла подрузі пляшку з дивним напоєм. Замість келиха, з якого дівчина так звикла куштувати спиртні напої, їй дали зовсім інший. Це був порожній череп якоїсь маленької істоти. Інна налила дивний напій. Він мав неприємний запах та темно-червоний колір.

- Що це? - здивувалася Жанна.

- Пий або помри, - попередила Хелена.

Чорний цап дивився уважно на Жанну. Жанна подивилася на грузну жінку, яка тримала ритуальний ніж. Вона стояла досить близько до неї.

- Але мені це не потрібно...Я прийшла сюди за подругою, - відповіла тремтячим голосом Жанна та відмовилася від напою.

Інна знову підсунула їй костяний келих.

- Пий, - наполягала Інна, - Тоді вони нас відпустять!

Жанна взяла келих та зробила ковток.

Напій був таким гидким, що дівчину одразу знудило. Вона почала блювати. Її тіло горіло з середини, а повітря не вистачало. Інна подивилася на Хелену.

- В ній також є його насіння, - сказала Хелена.

Жанна була слабка та бліда. Вона притулилася до землі.

- Чи можу я зробити це сама? - звернулася до Хелени Інна.

Чорний цап похитав чолом. Хелена дала згоду.

Інна обережно взяла ритуальний ніж у грубої жінки та присіла навколішки, біля Жанни.

Вона торкалася її волосся та шепотіла: Я все знала про вас...Термін нашої дружби вичерпано. Щодо до нього: гора сама вирішить його долю.