2.Вхід вільний

 Асфальтна дорога, перед самою горою, вела до головного входу. За шлагбаумом зазвичай чергували охоронці. Сергій знав іншу стежку, але повів компанію навпростець.

Поки вони підіймалися, Жанна помітила купу каміння, яке нагадувало дженгу.

- Що це? - поцікавилася дівчина.

- Не чіпайте тут нічого такого, - попередив Бучай.

Згодом студенти побачили інші кам'яні пірамідки.

 Високі дерева щільно закривали кронами небо. Ігор увімкнув ліхтар. Десь метрів за двадцять, на схилі, вони помітили фігуру людини. Згодом зрозуміли, що хтось рухається їм на зустріч. Стариган з сивим волоссям та довгою бородою потрапив під світло ліхтаря. На ньому був брудний одяг та мабуть, він щойно прокинувся після тривалого запою.

- Ви не зустрічали тут дівчину? Струнка шатенка, - намагалася пояснити Жанна.

- Який сьогодні день? - запитав той зустрічне питання.

- Понеділок, - сказав хтось з натовпу.

- Не можу нічого згадати, - розгубився стариган.

Жанна зрозуміла, що ніякої підказки від нього вони не дочекаються. Довелося рушити далі.

Тарас звернув увагу на зовнішність старигана: він був схожий на його рідного дідуся, який помер минулого року.

 Бучай йшов першим та керував маршрутом. На пості охорони нікого не зустріли. Ігор врізався променем світла у бетонний паркан з безліччю надписів та малюнками.

- Давайте, друзі, беріть печиво та ламайте його на землю, - зупинився Бучай та дістав з рюкзака пакет. - Це справді потрібно? - буркнув Тарас.

- Просто зроби це, чувак, - сказав Сергій.

Бучай почекав поки кожний зламає вівсяне печиво та кине крихти на землю.

- Тепер можемо заходити, - повідомив Сергій.

Компанія продовжила шлях.

 Залізний паркан попереджав про зачинену територію з радіовежами, які нагромаджувалися над заповідником. Ці вежі залишилися тут з радянських часів. Мало хто знає які таємниці приховує цей комплекс, але існує легенда, що тут проводили експерименти з паранормальними явищами. Це утворило деякі аномальні розриви та зони спотворення часу.

Згодом вони вийшли на простору галявину, де Ігор зустрів перший патерн.

- Цікаво, що там всередині? - запитав Сергія Ігор.

- Зараз це звичайний тунель. Раніше їх застосовували для оборони Києва, пересували тими патернами артилерію, - розповідав Бучай, - Також, у 1941 році, тут розташовувався німецький загін.

- Куди він веде? - поцікавився Тарас.

- В іншу частину гори, - пояснив Сергій.

Жанна почала кликати подругу, її голос розсіювався та десь лунало ехо.

 Студенти йшли вже досить довго. Тарасу закортіло знайти туалет. Він відірвався від компанії, аби не робити це у присутності Жанни, та спустився по схилу.

Хлопець увімкнув ліхтар на телефоні, аби раптом не перечепитися через якусь гілку. Тиша навколо заворожувала. Тарас розстібнув штани та почав справляти потребу. Потім знову надягнув штани та поспішив наздогнати друзів.

Коли він вибіг на галявину, то зрозумів що добре відстав від них. Він швидко знайшов номер Ігоря та зателефонував йому. "Абонент знаходиться поза зоною досяжності."

Ей! Почекайте на мене! - закричав у темряві Тарас, але ніхто не відповідав йому.

 Жанна перша помітила відсутність Тараса. Бучай тим часом розповідав Ігорю про цілу систему підземних тунелів, яка розташована під Лисою горою.

- Хлопці! Тарас десь зник, - зупинила їх Жанна.

Сергій припинив розповідати та озирнувся назад.

- Куди він дівся?

- Не знаю. Він йшов позаду.

- Зараз, - сказав Ігор та швидко дістав свій телефон.

Він набрав номер Тараса, але почув у слухавці: "Абонент не може прийняти Ваш дзвінок..."

- Ні. Марно. Тут бувають проблеми зі зв'язком, - зітхнув Бучай.

- Може він поліз у той патерн? - припустила Жанна.

- Треба повернутися за ним. Не відходьте нікуди! Тримайтеся разом! - обурився Бучай.

 Тарас блукав по стежці, яка вивела його до ставка. Він почув плескіт, десь поруч. Там, у водоймі, хтось або щось пірнало. Роздивитися у пітьмі було важко. Хлопець помітив стовп у воді, на ньому сиділи жаби. Саме вони стрибали по черзі у ставок та утворювали той звук. Поруч з ним, у хащах, хтось залишив на гілці дивне плетіння у формі п'ятигранної зірки. Цей рукотвір привернув увагу хлопця.

Та коли Тарас торкнувся його, аби роздивитися ближче, то почув раптовий крик птаха. Ворона стрибнула з гілки та пролетіла над самісінькою головою хлопця. Певно, десь поруч знаходилося гніздо та птах охороняв його.

- Ти загубився? - пролунав ніжний дівочий голос, десь з височини.

Тарас озирнувся, але нікого не побачив.

- Хто зі мною розмовляє? - занепокоєним голосом відповів хлопець.

- Іди за моїм голосом, я відведу тебе... - пролунав той самий голос знову, але вже з іншого боку.