Розділ 4. Кров та сліди

Я лежав у ямі під корінням дуба, кульгаючи після сутички з гобліном. Лапа боліла, ніби хтось засунув у неї цвях. "Кейл, ти лис-убивця, але виглядаєш, як побитий кіт," — подумав я, облизуючи подряпини. Запах гобліна — гниль, метал, піт — досі стояв у носі, але я виграв. Ну, майже. Металевий амулет від Ліна, залишений у кущах, і кістяна гидота гоблінів крутилися в голові. Тепло в грудях спалахувало, ніби я проковтнув магічний ліхтарик. "Спочатку вижити, потім розбиратися з цими цяцьками," — вирішив я, слухаючи ліс. Шелест листя, писк мишей, далекий вовчий виття — ліс гудів, ніби нагадуючи, що я не один. "Ліс, ти проти мене, але я ще покажу," — подумав я, вишкіривши зуби.

Ліс після бурі був як розгромлена вечірка — калюжі, зламані гілки. Я виліз із ями, кульгаючи, але голод гнав уперед. "Лапо, не страйкуй, нам треба їсти," — подумав я, принюхуючись. Запах зайця — мускусний, теплий — був близько. Я притиснувся до землі, помітивши його: сірий, із вухами, як антени. Стрибнув, але лапа підвела — я спіткнувся, і заєць рвонув у кущі. "Чудово, Кейл, ти програв довговухому," — подумав я, вибираючись із трави. Раптом куниця — маленька, швидка, із блискучим хутром — вихопила мишу з-під мого носа. "Злодійка, це особистий напад!" — подумав я, кинувшись за нею. Куниця проскочила між гілками, і я врізався в кущ. "Ліс, ти офіційно ненавидиш мене," — подумав я, обтрушуючись.

Ворона каркнула над головою, ніби сміялася. "Тихо, птахо, я і так у депресії," — подумав я. Змія зашипіла неподалік — маленька, зелена, із блискучою лускою. Я відскочив, ледь не наступивши. "Вибач, сестро, я не твій тип," — подумав я. Вовки завили ближче — зграя з трьох, судячи з запаху. Їхній мускусний слід змусив мене сховатися в кущах. "Вовки, я не ваш обід," — подумав я, зливаючись із мохом. Я впіймав мишу, що пищала в траві, і з’їв її. "Не заєць, але зійде," — подумав я, відчуваючи, як шлунок заспокоївся.

Я пішов до струмка, сподіваючись знайти їжу. Запах Ліна — хліб, метал, тепло — вдарив у ніс. Його сліди — маленькі чоботи — вели до кущів, де лежала тканина з грубими візерунками й жменя ягід. "Лін, ти мій постачальник, але чому ти бродиш лісом?" — подумав я, хрумаючи ягоди. Вони були кислі, але смачні. "П’ять зірок, але я не офіціант," — подумав я. Тканина пахла теплом, і тепло в грудях спалахнуло спокійно, ніби ліс шепотів: "Це безпечно." Сліди Ліна вели до села, але поруч були інші — важкі чоботи, запах шкіри й металу. "Лін, ти з кимось вештаєшся?" — подумав я, принюхуючись.Я пішов до струмка, сподіваючись знайти їжу. Запах Ліна — хліб, метал, тепло — вдарив у ніс. Його сліди — маленькі чоботи — вели до кущів, де лежала тканина з грубими візерунками й жменя ягід. "Лін, ти мій постачальник, але чому ти бродиш лісом?" — подумав я, хрумаючи ягоди. Вони були кислі, але смачні. "П’ять зірок, але я не офіціант," — подумав я. Тканина пахла теплом, і тепло в грудях спалахнуло спокійно, ніби ліс шепотів: "Це безпечно." Сліди Ліна вели до села, але поруч були інші — важкі чоботи, запах шкіри й металу. "Лін, ти з кимось вештаєшся?" — подумав я, принюхуючись.

Пішовшиза слідами важких чобіт і натрапив на галявину. Там лежав мертвий гоблін — голова відрубана, тіло спалене. Запах гнилі й диму вдарив у ніс. "Чудово, хтось прибрав зеленого," — подумав я. Біля галявини я помітив пастку — металеві ланцюги, що блищали блакитним сяйвом. Тепло в грудях спалахнуло, але не тривожно, як біля гоблінської штуки, а спокійно, ніби ліс схвалював. Я згадав, як бачив мисливців здалеку: троє чоловіків у шкіряних обладунках, їхні мечі й стріли світилися блакитним, коли вони рубали гобліна. Меч одного спалахнув, пробиваючи зеленого, а стріла іншого влучила прямо в груди. Вони спалили тіло, бурмочучи про "очищення лісу".

"Їхні мечі блищать, як амулет Ліна, а не смердять, як гоблінська зелень," — подумав я. Гоблінські амулети висмоктували сили, ніби вампіри, а це сяйво було чистим, ніби підсилювало ліс. Я не знав, що це, але відчував різницю: гоблінські штуки псували настрій, а мисливці — ніби давали енергію. "Може, це їхня сила, а не магія?" — подумав я. Мисливці пішли, залишивши запах крові й ланцюги, що блищали блакитним. "Ці хлопці — мої герої, але я не ризикну підійти," — подумав я, ховаючись.

Гоблінів я не бачив, але їхні сліди дратували. Біля струмка лежала розірвана тіньова нитка, що пахла гниллю. "Зелені, ви не вмієте прибирати,"  На гілці я помітив краплю крові — мабуть, від гобліна, якого прибили мисливці. У кущах валявся шматок кістяного амулета, що блимав зеленим. Тепло в грудях спалахнуло тривогою, і я відчув слабкість. "Ця штука п’є мої сили, як енергетик навпаки," — подумав я, відскакуючи. Я не торкався її — гоблінські цяцьки були як отрута.

Повернувшися до кущів, де лежав металевий амулет Ліна. Він блищав м’яким сяйвом, пахнув теплом. Я торкнувся його носом, і тепло в грудях спалахнуло, ніби сонце. Я побачив спалах — світлий ліс, ніби повний енергії. "Це не глюк," — подумав я, відступаючи. Мій нюх став гострішим — я відчув запах куниці за метри. "Лін, твоя цяцька — як чит-код," — подумав я, але залишив її. Гоблінський амулет крав енергію, а цей давав силу. "Гобліни — злодії, а Лін — рятівник?".Ліс гудів. Я ганявся за зайцем, але він утік, залишивши мене в кущах. "Довговухий, це війна!" — подумав я. Куниця вкрала мою мишу, і я ледь не гавкнув від злості. Ворона каркала, ніби насміхаючись. Змія зашипіла, коли я ледь не наступив на неї. Вовки вили ближче, і я сховався в ямі. "Ліс, ти як зоопарк, але я виживу," — подумав я. Сліди мисливців вели углиб лісу — кров, спалені гобліни, ланцюги з блакитним сяйвом. Сліди Ліна — чоботи, ягоди — змішувалися з ними. "Лін, ти з мисливцями?" — подумав я. Я лежав у ямі, кульгаючи, але живий. "Кейл, ти лис, і ти ще всіх обіграєш".

Вилізвши з дому я почуствув, як подуло холодом. Тіньова вуаль — тонка, павутиноподібна, із сірим блиском — гойдалася на гілці, ніби жива. Я відскочив, бо груди стиснуло, ніби хтось вичавлював мої сили. "Це не гобліни, це гірше." Ліс гудів: ворона каркала, вовки вили ближче, запах куниці дражнив ніс. "Ліс, ти цирк без клоунів, але я не підписувався." Моя мета — розібратися, як люди тут живуть і чому цей світ — фентезі без туториалу. Лін із його ягодами, мисливці з їхніми мечами — вони знають, як вижити серед цих тіней, і я хочу їхній лайфхак. На Землі я б замовив піцу, а тут уникаю тіней, що п’ють мою енергію. "Час дізнатися, як люди справляються з цим цирком."