Розділ 3. тіні та буря

Я виліз із ями, оглядаючи околиці. Небо було темним, хмари гуділи, а повітря пахло дощем і озоном. Мої вуха ловили звуки: птахи затихли, комахи гуділи слабше, струмок плескотів голосніше. Ніс розпізнавав запахи: мох, ягоди, мускусний слід мишей. Я вже міг відрізнити мишу від птаха, ягоди від гоблінів, і це робило мене майже генієм. "Кейл, ти король лісу," — подумав я, але корінь під лапою нагадав, що до трону ще далеко.

Грім ударив ближче, і дощ почав крапати, швидко переходячи в зливу. Вітер заревів, гілки тріщали, і я зрозумів, що яма не врятує. "Час тікати, король," — подумав я, рвонувши до запасного укриття — порожнистого дерева, яке я помітив раніше. Вузький вхід був тісним, але сухим. Я втиснувся всередину, відчуваючи, як вода стікає з хвоста. "Чудово, Кейл, ти тепер мокрий бос у дірявому дереві," — подумав я, слухаючи, як буря гудить зовні. Запах гнилої деревини дратував, але я був у безпеці. Поки що.

Буря стихла, залишивши ліс у хаосі — повалені гілки, калюжі, розмита земля. Я виліз із дерева, обтрушуючи шерсть. "Ліс, ти мене не налякаєш," — подумав я, оглядаючи околиці. Струмок став бурхливішим, але я вирішив не ризикувати з їжею біля води — після минулого мокрого фіаско я волів полювати на суші. Я пішов шукати мишей — вони хоча б не вислизають, як слизькі демони.

Я полював неподалік струмка, коли почув гундосіння. Мої вуха рвонули вгору, а ніс уловив запах: гниль, метал, піт. Гобліни. Я сховався за кущем, виглядаючи. Шестеро гоблінів зібралися на галявині, де я раніше бачив їхній табір. Вони розклали вогнище, навколо якого лежали кістки, шматки тіньових сітей і один кістяний амулет — грубий, із вигравіруваним листям, схожим на знак храму. Амулет блиснув зеленим світлом, що пульсувало, ніби живий. Один гоблін тримав спис, інший бурмотів, тримаючи амулет над вогнем. Світло спалахнуло яскравіше, і тіньові нитки навколо затремтіли, ніби оживаючи. Я відчув, як тепло в грудях відгукнулося, але цього разу з тривогою, ніби амулет попереджав про небезпеку. "Що за магічна гидота?" — подумав я, притискаючись до землі.

Вони розставляли нову пастку — тіньові нитки між деревами, з’єднані з амулетом у центрі. Я помітив, як нитки вібрують, коли амулет світиться. Один гоблін принюхався й рвонув у мій бік. "Серіозно?" — подумав я, стрибаючи в кущі. Сіть розгорнулася, але я відскочив. Гоблін схопив мене за хвіст, і я не роздумуючи вгризся йому в руку. Він загорлав, випускаючи амулет, який упав у траву. Я вдарив його кігтями по нозі, залишивши подряпини, і рвонув до кам’яного укриття. "Похерь, зелений!" — подумав я, ховаючись. Гобліни обшукали кущі, але не знайшли. "Дякую, камені," — подумав я, важко дихаючи.

Повернувшись до галявини, я знайшов кістяний амулет у траві. Він був грубий, із зеленим відблиском, і пахнув гниллю й димом. Тепло в грудях спалахнуло з тривогою, коли я наблизив морду. "Ця штука або проклята, або я надто крутий для неї," — подумав я, не чіпаючи його. Я повернувся до ями, додаючи більше листя до входу.

Наступного дня я пішов до села, тримаючись тіні. Запах смаженого м’яса вдарив у ніс, і я ледь не застогнав. Лін стояв біля кущів, тримаючи шматок хліба, сир і згорток із грубої тканини. Я завмер, принюхуючись. Пахло хлібом, сиром і чимсь теплим, ніби сонцем. "Що цього разу?" — подумав я, притискаючись до землі.

Він кинув їжу й згорток у траву, озирнувся й тихо сказав: "Гей, лисиця, я знаю, що ти тут." Його голос був м’яким, але я не купувався на ці штучки. Він присів, дивлячись у кущі, і додав: "Я бачив сліди в лісі — щось небезпечне бродить." Запах гоблінів усе ще був у моїй пам’яті, і я подумав: "Він про них?" Лін розгорнув тканину, і я побачив шматок грубої матерії з вишитим листям — схожим на знак храму, але м’якшим, ніби зробленим вручну. Він пахнув теплом і чимсь заспокійливим, і тепло в грудях спалахнуло, коли я наблизився.

Я підповз ближче, але почув гундосіння — гобліни. "Серіозно, знову?" — подумав я, рвонувши убік. Лін помітив рух. "Гей, почекай!" — крикнув він, простягаючи руку. Його пальці ледь торкнулися моєї шерсті, і тепло в грудях спалахнуло, ніби електричний розряд. Я вивернувся й сховався за деревом. "Тримай свої руки при собі, добродію!" — подумав я. Лін не гнався, але бурмотів: "Я повернуся, лисиця." Я повернувся до їжі, коли гобліни пішли. Хліб був черствим, сир — солоним, але смачним. Тканину я не чіпав — вона пахла занадто дивно. "Лін, ти або друг, або пастка," — подумав я, повертаючись до ями.