Жінка не снилась нікому. Навіть собі.
Її сни загубились серед справ, чеків і галасу.
Вона засинала — без кольору. Прокидалась — без тіні.
Але одна ніч була інакшою.
Їй наснився Лис. Він сидів навпроти й дивився, як на когось, кого давно шукав.
— Я тебе пам’ятаю, — сказав він.
— Звідки?
— Із того часу, коли ти ще вірила, що твоє ім’я — важливе.
Вона прокинулась — і вперше за довгий час назвала себе вголос.
І це ім’я — знову стало справжнім.
Відредаговано: 15.07.2025