Колись у маленькому місті жила дівчинка, яка не мала фарб.
Але це її не зупиняло. Вона малювала в повітрі — пальцем креслила вікна, дерева, мрії.
Її уявні картини залишались невидимими, але вона знала: вони — справжні.
Вона виросла. І життя витерло з повітря всі її лінії.
Тепер вона рахувала дні, а не фарби. Спогади замінила практичність.
Однієї ночі, коли місто спало, до неї прийшла Лисиця. Вона нічого не сказала — лише залишила їй коробку.
Усередині були… невидимі фарби. Ті самі.
Вона не знала, як з ними бути. Але щось у грудях розгорілося.
І тоді вона вийшла надвір, підняла руку — й почала малювати в повітрі знову.
І неважливо, що ніхто цього не бачив.
Бо Лисиця бачила.
Відредаговано: 15.07.2025