Розділ 6

Субота видалася сонячною та пахла квітучими садами. Денис приїхав на своєму старому, але надійному пікапі, багажник якого був забитий сіткою, дерев'яними брусами та інструментами. Рудик, відчуваючи великі зміни, крутився біля ніг Віри, час від часу намагаючись заскочити в машину самостійно.

— Ну що, мандрівники, готові до зміни прописки? — весело запитав Денис, допомагаючи Вірі сісти в кабіну.

Рудик на диво спокійно вмостився на задньому сидінні, поклавши морду на коліна Віри. Дорога до заміського будинку батьків Дениса зайняла трохи більше години. Коли вони звернули на лісову стежку, що вела до затишного дерев’яного котеджу, лис буквально прилип носом до скла. Його дика натура відчула рідний запах хвої та вологої землі.

— Ось ми і на місці, — Денис відчинив хвіртку, що вела у величезний сад, який плавно переходив у справжній ліс.

Наступні кілька годин перетворилися на справжнє будівництво століття. Денис професійно орудував молотком і пилкою, споруджуючи для Рудика просторий вольєр навколо старого розлогого дуба. Віра допомагала натягувати сітку та облаштовувати всередині «лисячий замок» — утеплену дерев'яну будку, наповнену свіжою соломою та м’якими ковдрами.

— Тут у нього буде своя територія, — пояснював Денис, витираючи піт з лоба. — Він зможе зариватися в землю, лазити по стовбуру дерева, але при цьому буде захищений від великих хижаків. І головне — ми зможемо приходити до нього щодня.

Коли роботу було закінчено, Віра з трепетом відчинила дверцята вольєра. Рудик нерішуче ступив на м’яку траву. Він завмер, втягуючи повітря, а потім раптом почав гасати колами, підстрибуючи так високо, ніби в нього були пружини замість лап.

— Подивись, він щасливий! — прошепотіла Віра, відчуваючи, як на очі навертаються сльози радості.

— Він вдома, Віро. І ми теж, — Денис підійшов до неї ззаду і ніжно обійняв за плечі.

Вечір застав їх на веранді будинку. Вони пили чай із лісових трав, загорнувшись в один великий теплий плед. Рудик, набігавшись, заснув у своїй новій будці, виставивши назовні лише кінчик білого хвоста.

— Знаєш, — тихо сказала Віра, схиливши голову на плече Дениса. — Я думала, що врятувала пса, а виявилося, що цей лис врятував мене від сірого життя. Він привів мене сюди... до тебе.

Денис повернув її до себе і м’яко підняв її підборіддя, змушуючи подивитися йому в очі.

— Лис зробив свою справу, Віро. Тепер моя черга піклуватися про те, щоб ти ніколи не почувалася самотньою.

Він повільно нахилився і поцілував її — цього разу не у щоку, а по-справжньому, ніжно та впевнено. Це був перший поцілунок, що пахнув весною, свободою та новим початком.

У цей момент Рудик у своєму вольєрі на мить відкрив одне око, задоволено пирхнув і солодко потягнувся. Його план було виконано на всі сто відсотків. Кохання знайдено, ключі повернуто (ну, майже всі), а попереду було ціле життя, сповнене нових спільних пригод.