Розділ 4

Вечірній парк занурився в золоті сутінки. Повітря пахло свіжоскошеною травою та солодким жасмином. Віра дуже хвилювалася, вибираючи сукню, але в останню мить вирішила: «Це ж прогулянка з лисом, які тут підбори?» — і взула свої улюблені білі кеди.

​Денис чекав їх біля того самого фонтану, де відбулося їхнє «кримінальне» знайомство. Побачивши Віру, він щиро посміхнувся, і в його руках з’явилася одна-єдина жовта троянда, кольором точнісінько як очі Рудика.

​— Це тобі, — сказав він, простягаючи квітку. — А це — головному винуватцю свята.

​Він дістав із кишені спеціальну іграшку — гумову мишку, яка пищала так натурально, що Рудик одразу забув про свою лисячу гідність і почав підстрибувати на місці.

​Вони пішли вглиб парку, туди, де алеї ставали вужчими, а дерева — густішими. Розмова текла легко, наче вони знали одне одного все життя. Денис розповідав кумедні випадки зі своєї практики: про папугу, який вивчив звук дверного дзвінка і розігрував господарів, та про хом’яка-втікача, якого шукали всім районом.

​— Знаєш, — раптом сказав Денис, зупиняючись біля старого містка через невеликий струмок. — Рудик сьогодні поводиться занадто підозріло спокійно. Це затишшя перед бурею.

​І він мав рацію. Рудик, який до цього чемно йшов на повідці, раптом завмер. Його вуха напружилися, а ніс почав інтенсивно втягувати повітря. Поруч, на галявині, відпочивала компанія молодих людей, які влаштували пікнік. У повітрі поплив аромат смаженого м’яса.

​— Рудику, ні! Навіть не думай! — вигукнула Віра, але було запізно.

​Лис одним спритним рухом викрутився з нашийника (він явно тренував цей трюк перед дзеркалом удома) і кинувся не до м’яса, а до... магнітофона, який стояв біля компанії. Він схопив зубами ручку програвача і, весело виляючи хвостом, побіг у бік лісу.

​— О ні! Поверни музику! — крикнув хтось із хлопців, але Денис і Віра вже бігли слідом за рудою блискавкою.

​Рудик забіг на пагорб, поклав магнітофон на землю і... випадково наступив лапою на кнопку відтворення. Раптом над парком залунала повільна, ніжна романтична мелодія.

​Лис сів поруч із «трофеєм», задоволено мружачись. Він не втікав далі. Він просто чекав на них. Коли задихані Віра та Денис наздогнали його на пагорбі, вони зупинилися, вражені моментом. Весь парк був у них як на долоні, сонце сідало за горизонт, а музика створювала атмосферу справжнього балу під відкритим небом.

​— Здається, він хотів, щоб ми потанцювали, — прошепотів Денис, дивлячись на Віру.

​Він простягнув їй руку. Віра, сміючись і водночас ніяковіючи, вклала свою долоню в його. Вони почали повільно кружляти на траві під здивовані погляди людей знизу.

​— Твій лис — справжній режисер, — сказав Денис, пригортаючи її ближче. — Спочатку він вкрав мій круасан, потім твої ключі, а тепер — чужу музику, щоб я нарешті наважився тебе обійняти.

​Віра поклала голову йому на плече.

— Мабуть, він просто знає, що ми самі занадто повільні для такого кохання.

​Рудик у цей час поклав голову на лапи. Він виконав свою місію на сьогодні. Хоча за магнітофон, мабуть, доведеться вибачатися, але цей танець на пагорбі вартував усіх сосисок світу.

Музика продовжувала линути над пагорбом, і хоча вона була вкрадена у випадкових туристів, у цей момент вона здавалася написаною спеціально для них. Віра відчувала тепло рук Дениса і те, як швидко б’ється її власне серце.

​Коли мелодія закінчилася, і на пагорбі запала тиша, перебивана лише сюрчанням цвіркунів, Денис відсторонився лише на мить, щоб подивитися Вірі в очі.

​— Знаєш, — тихо сказав він, — я все життя лікую тварин, але ніколи не думав, що одна маленька руда бестія зможе «вилікувати» мій власний спокій. До зустрічі з вами я просто жив роботою. А тепер я весь час думаю: «А що сьогодні вигадає цей лис?».

​Віра посміхнулася, відчуваючи дивну легкість.

— Я теж. Рудик перетворив мою квартиру на зону постійних пригод. Але без нього... без нього я б ніколи не дізналася, наскільки смачна кава з ветеринаром-детективом.

​Рудик, відчувши, що момент ідеальний, підвівся і коротким поштовхом носа підштовхнув магнітофон ближче до них. Це виглядало так, ніби він натякав: «Ну все, романтика — це добре, але пора повертати майно, поки нас не заарештували за крадіжку електроніки!».

​Денис засміявся, підняв програвач і, взявши Віру за руку, почав спускатися з пагорба до здивованої компанії на галявині.

— Вибачте! — гукнув він ще здалеку. — Мій... е-е-е... собака дуже любить класику. Він просто хотів показати нам гарний краєвид під вашу музику.

​Хлопці на галявині, побачивши пухнастого Рудика, лише розсміялися. Один із них навіть сфотографував лиса, який з гордим виглядом позував на фоні заходу сонця.

— Та нічого, хлопець! Ваш пес — справжній меломан! — гукнули вони у відповідь.

​Коли вони нарешті вийшли за межі парку, Денис зупинився біля під’їзду Віри.

— Це було найкраще побачення у моєму житті. Навіть враховуючи елемент пограбування.

​— Для нашої компанії це норма, — пожартувала Віра.

​Вона вже хотіла попрощатися, але Денис раптом наважився і швидко, але ніжно поцілував її у щоку.

— До завтра, Віро. І... Рудику, не з’їж її капці сьогодні, дай дівчині відпочити.

​Лис у відповідь лише виразно лизнув руку Дениса, ніби скріплюючи договір. Віра зайшла в під’їзд, відчуваючи, що її життя змінилося назавжди. Але вона ще не знала, що завтра на неї чекає справжнє випробування: дзвінок із міської служби охорони дикої природи...