Розділ 2

Ветеринарна клініка «Чотири лапи» зустріла їх запахом антисептику та тихим мурчанням кота в кошику біля входу. Віра міцно тримала повідець, відчуваючи себе так, ніби вона привела в гості до аристократів справжнього лісового розбійника. І вона не помилялася.

​— Тільки спокійно, Рудику, — шепотіла вона, коли вони підійшли до кабінету №3, на якому була табличка: «Денис Олександрович, ветеринарний лікар».

​Як тільки двері відчинилися, Денис посміхнувся:

— Проходьте, команда рятувальників круасанів. Заходьте без черги, у нас тут екстрений випадок «не-собаки».

​Але Рудик мав власне уявлення про те, як має проходити огляд. Як тільки Віра посадила його на високий металевий стіл, лис вирішив, що це ідеальний майданчик для спостережень. Одним стрибком він опинився на плечі у Дениса, ледь не збивши з нього окуляри, а наступним — на підвіконні, де стояли горщики з кактусами.

​— Рудику! Назад! — скрикнула Віра, намагаючись спіймати його за хвоста.

— Обережно, він просто досліджує територію! — засміявся Денис, майстерно перехоплюючи лиса в повітрі, коли той вирішив перевірити, що лежить у верхній шухляді шафи.

​Нарешті, Денису вдалося втримати рудого бешкетника. Поки він оглядав вуха та зуби «пацієнта», Віра не могла не помітити, як професійно та ніжно він це робить. Денис розмовляв з лисом так, ніби той розумів кожне слово.

​— Так, серце б’ється ритмічно, зуби гострі, характер — нестерпний. Ти в чудовій формі, друже, — підсумував Денис, ставлячи Рудика назад на стіл. — Віро, він абсолютно здоровий. Але йому потрібні щеплення та правильне харчування. Жодних круасанів!

​— Я все запишу, — Віра швидко дістала телефон.

— Краще я сам напишу вам список, — сказав Денис і раптом завагався. — І... можливо, нам варто створити групу в месенджері? «Клуб любителів лисів». Щоб ви могли надсилати мені звіти, чи не з’їв він ваші улюблені кросівки.

​Віра відчула, як серце тьохнуло. Вона зрозуміла, що список продуктів — це лише привід.

— Гарна ідея. Бо я боюся, що сама з цим рудим дивом не впораюся.

​У цей момент Рудик, який досі тихо сидів на столі, раптом підштовхнув носом руку Дениса до руки Віри. Це було так явно, що обоє на мить завмерли.

​— Здається, він натякає, що консультація завершена і час переходити до кави, — пожартував Денис, хоча його вуха трохи почервоніли.

— Кава — це добре, — погодилася Віра. — Якщо тільки Рудик не вирішить, що цукор у кав'ярні — це теж його здобич.

​Коли вони виходили з клініки, Рудик поважно крокував попереду. Він знав: перший візит пройшов ідеально. Номер телефону в кишені Віри був головним трофеєм цього дня, дорожчим за будь-який круасан. Тепер залишилося тільки зробити так, щоб ці двоє зустрілися завтра. А у лиса вже був план щодо вкрадених ключів...

Денис провів їх до самих дверей клініки. На вулиці вже панував теплий вечірній спокій, а ліхтарі відкидали довгі тіні на асфальт.

​— До речі, Віро, — гукнув Денис, коли вона вже збиралася йти. — Бережіть ключі. Лиси — відомі колекціонери блискучих речей. Вони не просто крадуть, вони роблять «схованки».

​Віра засміялася, поплескавши по сумці:

— Не хвилюйтеся, мої ключі на надійному замку.

​Але Рудик, який у цей момент нібито захоплено вивчав тріщину в бордюрі, лише злегка поворушив вухом. «Надійний замок? — подумав лис. — Ой, не смішіть мої руді вуса».

​Коли вони повернулися додому, Віра була втомлена, але дивно щаслива. Вона заходилася готувати вечерю (цього разу — куряче філе на пару, як порадив Денис), а Рудик тим часом проводив «ревізію» передпокою. Його особливо зацікавив сріблястий брелок у вигляді серця, що звисав із сумки Віри.

​За вечерею дівчина постійно поглядала на телефон. Повідомлення від Дениса прийшло через годину:

​«Як там наш лісовий аристократ? Не намагається переставити меблі?»

​Віра почала друкувати відповідь, але раптом почула дивний шурхіт. Вона зазирнула в коридор і побачила, як пухнастий рудий хвіст зникає під диваном.

​— Рудику, ти що там робиш? — вигукнула вона.

​Лис виліз із-під дивана з максимально невинним виглядом. Його мордочка була «цегляною», а очі — чесними-пречесними. Проте, коли вранці Віра почала збиратися на роботу, вона виявила катастрофу.

​Сумка була на місці. Гаманець — на місці. А от ключів від квартири з тим самим сріблястим брелоком ніде не було. Віра перевернула все: перетрусила взуття, заглянула в кожну каструлю, навіть перевірила холодильник (знаючи апетити свого вихованця). Порожньо.

​— Рудику, де ключі? — ледь не плачучи, запитала вона.

​Лис підійшов до вхідних дверей, сів і почав наполегливо дряпати лапою по дереву, а потім виразно подивився на телефон Віри, що лежав на столі.

​— Ти... ти хочеш, щоб я комусь зателефонувала? — здогадалася Віра.

​Вона знову взяла телефон і побачила нове повідомлення від Дениса, надіслане п’ять хвилин тому:

​«Доброго ранку! Якщо раптом щось загубите — не панікуйте. Я якраз збирався завезти вам спеціальний вітамінний комплекс для лисів, можу бути у вас за десять хвилин».

​Віра подивилася на Рудика. Той задоволено мружився, ніби щойно виграв мільйон у лотерею. Дівчина зрозуміла: ключі надійно заховані десь у надрах квартири, і знайти їх без «експерта» не вийде. А «експерт» якраз під’їжджав до її під’їзду.