Глава 6

Цілих двадцять років, лиса не було видно. Данило вже оплакав свого друга, в той день, коли вогонь випалив більшу частину лісу. За минулий час територію змогли забудувати новими будинками, змогли зробити справжнісіньке місто.

Данило зі своєю дружиною вже виховували онуків, і йому подобалося розповідати історії про свого друга лиса, який не один раз допомагав йому в скрутну хвилину.

Онуки захоплено слухали ці історії, а Надя постійно посміхалася цим "казкам". Вона ніколи не вірила в це казкове лисенятко. Але дітям подобалося, а казки нічого поганого не можуть зробити.

В кінці весни Даня відчував себе все гірше і гірше. Він намагався не виходити в холодні дні на вулицю, але в будинку було неможливо сидіти.

З наближенням теплих днів, виходити на вулицю він став все частіше і частіше, і здавалося, хвороба почала покидати його. Всі так думали... всі, окрім лиса. Вогник все так само сидів у тіні дерев. Він не міг зайти у двір, він просто чекав. З дня у день він сидів. Поки одного разу Даня знепритомнів у подвір'ї.

Вдома нікого не було і до вечора, господар будинку пролежав на землі, яка ще недостатньо прогрілася. Цього було достатньо, щоб "заробити" собі запалення легенів.

Розпочалося тривале лікування, яке не допомагало. Всі уколи, які призначив лікар, давно закінчилися, а стан так і не покращився. У ці дні діти намагалися бути ближче до свого батька, вони готувалися до гіршого.

- Здається хтось прийшов... - Даня хрипкуватим голосом сказав Кирилу. Його син виглянув у вікно, і нікого не побачив за трухлявим дерев'яним парканом.

- Нікого там немає, пап. Тобі здалося, ти краще поспи!.. - Кирило приклав руку до чола батька, щоб перевірити температуру.

- Так ні ж! Там точно хтось шкребе. Піди, будь ласка, перевір, - Даня закашлявся, але все одно дивився на свого сина.

Кирило покірно встав і вирушив до хвіртки, перевірити слова свого батька. Довгі тридцять секунд була тиша, а потім пролунав голос Кирила.

- А ну, киш! Геть звідси! Куди?! А ну стій! - голос був все голосніше і голосніше. А через секунду, в будинку пролунав шум.

В кімнату забігло щось "вогняне", а слідом в кімнаті опинився Кирило.

- А ну, де... - Кирило не встиг договорити фразу, увійшовши в кімнату він побачив невелике лисенятко, яке лежало на грудях його батька.

- Я ж казав, що хтось прийшов! - Данило посміхнувся, при цьому, намагаючись, подавити кашель. - Кирило, познайомся, це Вогник. Вогник, це мій син Кирило, але я думаю ти його пам'ятаєш, зовсім маленьким хлопчиком, - Даня знову посміхнувся. А лисеня повернувся до чоловіка в дверях, при цьому махаючи хвостом і вишкіривши зуби. - Вийди, будь ласка, мені потрібно поговорити з моїм другом.

- Поговорити? З лисом? Папа, це небе... - Вогник встав на лапи і вже повністю ошкірився на Кирила.

- Ну ж бо, не сердься на нього, - Даня погладив лиса по голові, - він також піклується про мене, як і ти, - лис сів, але все так само продовжував дивитися на чоловіка, що стояв у проході.

Данін син ще пару хвилин постояв, а потім вийшов з кімнати, залишивши двері відчиненими.

- Я так розумію, ти прийшов попрощатися?! - Даня продовжував гладити вогняне хутро старого друга. Лис ніяк не реагував, просто скрутився калачиком на грудях і слухав людину. - Так, багато часу пройшло з того моменту, як ми з тобою останній раз бачилися. Я постарів, а ти виглядаєш так, як при нашій першій зустрічі, - Данило замовк на пару секунд. - Знаєш, у ту ніч, коли померла моя мати, мені навіть здалося, що це ти влаштував пожежу, якщо звичайно таке було б можливо...

Кирило вийшов у двір і відправився в сад до своєї сестри і мами, щоб розповісти про вогняного звірятка.

- Я завжди дивувався твоєму кольору хутра... як вогонь, піднеси папір і він вмить загориться, - лис все слухав і слухав, він чекав. - Знаєш, на якийсь час я навіть повірив, що тебе ніколи не існувало, але ось ти, лежиш і чекаєш. Чекаєш моменту, щоб попрощатися зі мною, - тепер Вогник підняв голову і опустив мордочку, як ніби він був у чомусь винен. - Ооо... ти знову засмутився, - Даня закашлявся, і вже більш хриплим голосом продовжив, - в цьому немає твоєї провини, також, як і в тій пожежі в лісі. Просто так сталося, і в цей раз не було кого кликати на допомогу для мого порятунку. Цього разу Я не впорався!

У будинок зайшли Кирило з Настею, а слідом і їх мама. Вони стояли в коридорі і не наважувалися заходити в кімнату, вони точно так само чекали.

- Я прожив відмінне життя! Ти мені допоміг врятувати мою дружину, моїх дітей, всі вони живі завдяки тобі! - Вогник лизнув шрам на руці, нагадуючи про те, що зробив Даня. - Так, було і таке, я витягнув тебе з тієї мисливської ями. Але, ти зробив набагато більше для мене і моєї родини! - Вогник ледь чутно гарчав, не погоджуючись зі своїм другом. - Думаєш всі ці вчинки можна порівнювати між собою? - лисеня почало мотати хвостом, а потім почало вмиватися. - Можливо ти маєш рацію, не кожен погодиться нагодувати лиса, після того, як його цей самий лис і покусав, - Даня посміхнувся, і знову закашлявся.

Надя стояла прямо навпроти проходу, і бачила всі дії вогняного клубочка на грудях у свого чоловіка. Вона не могла повірити, що всі розповідані ним історії, про цього звірятка були правдою.