Глава 5

Наступного разу лис з'явився перед хвірткою Данилового двору через вісім років, в середині осені, коли листя вже почало жовтіти і опадати.

Господар відкидав листя у дворі, щоб потім його спалити, як почув дзявкіт. У свої сорок років він не міг поскаржитися на слух, тому відразу попрямував до хвіртки, вже знаючи, кого там побачить.

Вогник сидів перед хвірткою, він був дуже худим. По його зовнішньому виду стало зрозуміло, що він мало їсть. Лис підійшов до Дані впритул, не боячись цієї людини. Маленькими лапками він почав шкребти по джинсах.

— Заходь! — Даня запросив свого маленького рудого друга у двір, а сам швидко зайшов в будинок, прямо на кухню. Він шукав м'ясо, макарони, картоплю — все, що зможе їсти ця тваринка.

Першою на очі потрапила каструля зі смаженим курячим м'ясом. Не замислюючись ні на мить, Данило взяв із собою всю каструлю.

Сам же лис встиг пройти всього пару метрів по двору, перш ніж сісти на доріжку з плитки.

— Тримай! — Даня поставив каструлю з м'ясом перед лисом. Той дивився на людину і не чіпав їжу. — Їж! Все їж! Це найменше, що я можу для тебе зробити! — Данило подивився на свого лісового друга і відійшов на декілька кроків. Тільки після цього лис розпочав трапезу.

Господар будинку взяв для себе стілець, сів навпроти лісового гостя і закурив. Після випадку з дітьми, він почав палити. Не часто, але час від часу йому хотілося затягнутися.

— Мені завжди було цікаво... — Даня розмовляв тихо, ніби роздумуючи, і намагаючись не налякати свого гостя, якому завжди будуть раді в цьому будинку. — Як ти весь час знаєш, що має статися ще до того, як воно станеться? — він затягнувся цигаркою і потер кисть, на якій все ще було видно шрам.

Вогник підняв голову, намагаючись зрозуміти, що йому говорять.

— Зараз я впевнений, що з моїми близькими все в порядку. Ти ж нікуди не біжиш, чи не так?! — Даня зробив затяжку. — Але ж ти не просто так прийшов, ну, точніше, не тільки поїсти?! Щось має статися, так? — Вогник підняв голову і дзявкнув, після чого продовжив їсти. — Добре, я не буду тобі заважати, — чоловік посміхнувся.

Так тривало близько пів години. Данило просто сидів на стільці і дивився на дорослого звіра, який колись був просто лисенятком.

Лис доїв м'ясо і підійшов до свого друга, він потерся головою об його штанину, повернувся до хвіртки і сів.

— Що таке? Там повинно щось відбутися? — лис заскиглив. Даня ніколи такого не чув, і він був дуже здивований. — Там... У лісі щось станеться? — звір загарчав, показуючи незгоду зі словами чоловіка. — За лісом? В селі? Щось трапиться з моєю мамою? — хвіст почав повільно смикатися, і Вогник повернув голову до господаря будинку. — Коли, коли? — Данило почав нервувати.

Вогник же знову відвернувся і опустив голову. У цей момент чоловіка осяйнуло.

— Ти не знаєш, ти не можеш зрозуміти?! — лис встав і підійшов до Дані. Він звівся на задні лапи і попросився на руки. Хлопчик в цьому дорослому чоловікові був тільки радий потримати друга на руках. Лис наблизив свою мордочку до шраму на руці і, несподівано для Данила, облизав його. — Не треба! — чоловік почав гладити Вогника по голові. — Ти не винен, і ніколи не був винним!

На вулиці вже почало темніти, а вони все так само сиділи у дворі. Тільки коли лис почув чиїсь кроки, зістрибнув з рук і швидко побіг до відкритої хвіртки. Перед тим, як покинути територію двору, він обернувся на секунду, і втік у ліс.

Весь наступний тиждень Данило вмовляв свою матір приїхати до нього, стверджуючи, що у нього погане передчуття. Але все було марно. Його мати не хотіла залишати свій рідний дім. І коли чоловікові нарешті набридло кожен день ходити через ліс, він вирішив без будь-яких умовлянь забрати її до себе. Переїзд був запланований на ранок суботи, але вже в п'ятницю було запізно що-небудь робити.

Ввечері, за день до цього, через необачність якоїсь людини почав горіти ліс. Це могла бути як випадковість, так і спеціальний підпал. Ніхто точно не міг цього знати... Сухе листя швидко загорілося, і полум'я розповсюджувалося на все більшу територію. Ліс горів, завдаючи непоправної шкоди тваринам, але цього було замало, і незабаром вогонь почав поглинати будинки, що стояли впритул до дерев.

Мама Данила була в одному зі згорілих будинків. В цей час вона просто спала.

Вогник сидів у лісі і спостерігав за вогнем. В його очах полум'я виглядало зловісно. Здавалося, що він сам все це зробив, і тепер споглядав за результатом. Але насправді він просто чекав. Чекав чогось, неминучого для себе.