Глава 3

Наступного разу Даня побачив свого маленького рудого друга влітку, перед останнім навчальним роком у школі, коли пробирався крізь ліс до річки. Тоді він домовився зустрітися зі своїми друзями біля водойми. Риболовля — ось що зараз подобалося Данилу. А найкоротший шлях до річки, де можна було відпочити і розслабитися, пролягав через ліс.

Руда пляма з'явилася, наче з нізвідки. Вогник стрибав, бігав за своїм хвостом і час від часу намагався гарчати. Даню, який за сім років значно подорослішав і зміцнів, здивувала поява такого енергійного лиса перед собою.

— Привіт, Вогнику, давно не бачилися... — хлопець простягнув ліву руку, на кисті якої красувався невеликий, акуратний шрам. — Як ся маєш? — він не встиг торкнутися лисеняти, як той швидко вивернувся, схопив зубами штанину і почав її тягнути, наче собака. — Гей, ти чого?

Лис відбіг на декілька метрів, зупинився і обернувся. Він хотів, щоб молодий хлопець слідував за ним.

— За тобою? Ти хочеш, щоб я йшов за тобою? — Вогник пробіг ще пару метрів і знову зупинився. Даня все ж вирішив піти за своїм старим другом, який, здавалося, ні крапельки не змінився.

Лис почав розганятися, і Даня ледь встигав за ним. За пару хвилин стало чутно річку, і її шум тільки посилювався.

Вудка, яку тримав Даня, жахливо заважала бігти, та й портфель на спині не робив цей спринт легшим.

— Куди ти мене ведеш? Почекай трохи! — Даня почав втомлюватися від бігу, а лис все прискорювався і прискорювався.

Нарешті за деревами можна було розгледіти річку. А в ній... в ній хтось незграбно плескав руками, раз за разом йдучи з головою під воду.

— Допо... Допоможіть... До...

У Дані з'явилися нові сили, за кілька секунд він вилетів з-за дерев на невеликий берег. Рюкзак і вудка вже були на землі. Йому знадобилася ще секунда, щоб стягнути з себе взуття і кофту. Футболка і штани на ньому так і залишилися, коли він опинився у воді.

В одну мить весь одяг змок і прилип до тіла. Данило цього навіть не помітив, він просто плив до людини, що потопала.

Підпливши ближче, він побачив перед собою дівчину, яка трималася над водою з останніх сил.

— Чіпляйся! — Даня перестав гребти і повернувся до красивої незнайомки спиною. Відчувши на собі її руки, Даня почав повертатися до берега.

Зворотний шлях зайняв трохи більше часу, адже дівчина майже висіла на хлопцеві, і Данило ледь тримав голову над водою. Тільки після того, як вони дісталися до самого берега, дівчина нарешті змогла відпустити шию свого рятівника.

Вона прискорено дихала, після такої пригоди їй не вдавалося заспокоїтися, вона тремтіла, лежачи на березі, і єдине, що могла робити — дивитися в небо.

— Як ти примудрилася опинитися посеред річки? — Данило теж важко дихав, розмовляв він через силу. І, щоб прийти до тями, він також ліг на берег у своєму мокрому одязі.

— Ти не повіриш! — дівчина нервово засміялася. — Я купалася біля берега і вирішила попірнати. В той момент мене і понесло на глибину. Добре, що ти опинився поруч! — дівчина підвелася і простягнула руку. — Я — Надя!

— Даня, — відповів хлопець, потиснувши простягнуту руку, все ще лежачи на спині.

— Добре, що ти поруч проходив. А то я не знаю, що зі мною сталося б... — Надя на секунду забарилася. — Хоча, ні, знаю, що зі мною було б, — вона знову нервово засміялася.

— Ну, взагалі мене сюди привів... — Данило нарешті підвівся й озирнувся. Вогника ніде не було, лис знову втік. — Неважливо… Щаслива випадковість, — хлопець посміхнувся.