Глава 3

Наступний раз Даня побачив свого маленького рудого друга майже через десять років, коли пробирався крізь ліс до річки. Тоді він домовився зустрітися зі своїми друзями біля водойми. Риболовля, ось що подобалося Данилу, і найкоротший шлях до річки, де можна було відпочити і розслабитися, пролягав через ліс.

Руда пляма з'явилася, наче з нізвідки. Вогник стрибав, бігав за своїм хвостом, і час від часу намагався гарчати. Даню, який за сім років сильно подорослішав і зміцнів, здивувала поява такого енергійного лиса перед собою.

- Привіт, Вогник, давно не бачилися... - хлопчик простягнув ліву руку, на кисті якої красувався невеликий, акуратний шрам. - Як ся маєш? - він не встиг торкнутися лисеня, той швидко вивернувся, вкусив штанину і почав її тягнути, як це роблять собаки. - Гей, ти чого?

Лис відбіг на декілька метрів, зупинився і обернувся. Він хотів, щоб молодий хлопець слідував за ним.

- За тобою? Ти хочеш, щоб я йшов за тобою? - Вогник пробіг ще пару метрів і знову зупинився. Даня все ж вирішив піти за своїм старим другом, який, здавалося, ні крапельки не змінився.

Лис почав розганятися, і Даня ледь встигав за ним. Через пару хвилин стало чутно річку, і її звук тільки посилювався.

Вудка, яку тримав Даня, жахливо заважала бігти, та й портфель на спині не робив цей спринт легшим.

- Куди ти мене ведеш? Почекай трохи! - Даня почав втомлюватися від бігу, а лис все прискорювався і прискорювався.

Нарешті за деревами можна було розгледіти річку. А в ній... в ній хтось незграбно плескав руками, раз за разом йдучи з головою під воду.

- Допо... Допоможіть... До...

У Дані з'явилися нові сили, за пару секунд він "вилетів" з-за дерев на невеликий берег. Рюкзак і вудка вже були на землі. Йому знадобилася ще секунда, щоб стягнути з себе взуття і кофту. Футболка і штани на ньому так і залишилися, коли він опинився у воді.

В одну мить весь одяг змок і прилип до тіла. Данило цього навіть не помітив, він просто плив до людини, що потопала.

Підпливши ближче, він побачив перед собою дівчину, яка трималася над водою з останніх сил.

- Чіпляйся! - Даня перестав гребти і повернувся до красивої незнайомки спиною. Відчувши на собі її руки, Даня почав повертатися до берега.

Зворотний шлях зайняв трохи більше часу. Тільки після того, як вони дісталися до самого берега, дівчина нарешті змогла відпустити шию Дані.

Вона прискорено дихала, після такої пригоди їй не вдавалося заспокоїтися, вона просто лежала на березі і дивилася в небо.

- Як ти примудрилася опинитися посеред річки? - Дані було важко дихати, розмовляв він через силу. І, щоб прийти в себе, він також ліг на берег, у своєму мокрому одязі.

- Ти не повіриш! - дівчина нервово засміялася. - Я купалася біля берега і вирішила попірнати. Ось мене і понесло на глибину. Добре, що ти опинився поруч! - дівчина підвелася і простягнула руку. - Я Надя!

- Даня, - відповів Данило, потиснувши простягнуту руку, все ще лежачи на спині.

- Добре, що ти поруч проходив. А то я не знаю, що зі мною було б... - Надя на секунду забарилася. - Хоча, ні, знаю, що зі мною було б, - вона знову засміялася.

- Ну, взагалі мене сюди привів... - Данило нарешті підвівся й озирнувся. Вогника ніде не було, лис знову втік. - Неважливо, щаслива випадковість, - Даня посміхнувся.