Глава 1

Рано-вранці ліс надзвичайно шумів. Здавалося, кожен листочок видавав свій власний звук, і всі разом вони створювали неперевершену симфонію. Літо добігало кінця, і щоб хоч якось розвіятися перед шкільними заняттями, Даня пішов прогулятися та подихати свіжим лісовим повітрям.

Хлопчик, десяти років від народження, жив зі своєю мамою на околиці селища, що давало йому можливість щодня вибиратися до лісу. Він знав кожну стежину на відстані декількох кілометрів. І все завдяки тому, що більшу частину цих самих стежок він з друзями і витоптав.

Цього ранку Дані не дуже хотілося кликати своїх приятелів, тому він пішов у ліс один. Йому просто захотілося послухати шелест листя перед тим, як воно все опаде, і залишиться одне голе гілля.

Данилу не хотілося ходити стежками, які вже знав, він прагнув розвідати нові ділянки лісу. Тому пішов туди, де ще ніколи не бував, і вивчав практично кожен кущ в пошуках чого-небудь незвичайного. І таки натрапив на щось: на викопану мисливську яму.

Внизу, в ямі, Даня побачив руде лисеня, яке, помітивши людину, почало кричати. Це було схоже на крик ворони, і в той же самий час в цих звуках було щось таке схоже на скиглення. Маленька тварина бігала по колу, намагаючись знайти вихід зі здоровенної ями, і продовжувала страшно кричати. Час від часу лисеня, дряпаючи маленькими кігтями землю, намагалося видертися нагору. В ці моменти воно починало видавати звук, що віддалено нагадував виття.

За пару хвилин звір почав льотом літати по ямі. Даня хотів стрибнути вниз, щоб допомогти йому, але вчасно зрозумів, що потім і сам не зможе вибратися.

Якийсь час він видивлявся гнучку, але міцну гілку, яка б звисала над ямою. Все для того, щоб можна було вчепитися за неї і вибратися. Але так нічого і не знайшов. Поблукавши недалеко від ями, Даня знайшов колоду, яка могла б допомогти йому залізти і вибратися з ями, заодно прихопивши із собою лисеня.
Єдиною проблемою виявилася вага цієї самої колоди: вона була значно більшою, ніж вага хлопчика. Для того, щоб зрушити її з місця, у Дані пішло дуже багато часу. Зате котити її було легше.

Лисеня весь цей час прислухалося до того, що відбувалося вгорі. Для маленького звірятка стала великою несподіванкою колода, що впала. Воно ледве встигло відскочити в сторону. Данило зістрибнув вниз, слідом за рятівними «сходами».

— Ну, йди сюди... — Даня присів і простягнув руки.

Здавалося, шубка звірятка стала яскравішою, як ніби замість хутра лисеня було оповите вогнем.

Тваринка відступала від хлопчика, не довіряючи і не бажаючи потрапляти в людські руки. Однак яма була не настільки великою, щоб можна було сховатися або втекти від дитини. Несподівано для Дані вогненний лис стрибнув на нього і вкусив за кисть лівої руки. У наступну мить дикий звір стрімголов вискочив по колоді на свободу.

По щоках покотилися сльози, Даня просто не міг їх стримати. Кисть почала пульсувати і за декілька секунд опухла. Хлопчик став дуже повільно та обережно підійматися по колоді, кров з рани крапала на землю. В його голові вже звучали мамині слова: «Я ж тобі казала не чіпати і не гратися з дикими тваринами!»

Сльози «застеляли» йому очі, він брів, майже не бачачи дороги попереду. Напухла рука турбувала, і її доводилося притримувати іншою, щоб якомога менше завдавати болю.

Даня не знав, як довго блукав, поки не натрапив на знайому стежку, що вела до селища, додому.

У дворі на нього вже чекала мама. Вона встигла повернутися з роботи і тепер поливала город. Жінка, побачивши сина, який вийшов з лісу, тримаючи скривавлену руку, в ту ж секунду кинула шланг і побігла до свого синочка.

— Що... Господи, що сталося? — його мама почала оглядати руку. Вона не сварила Даню, як він очікував.

— Лисиця, мене вкусила лисиця... — він заплакав уголос, хоч цього якраз і не хотів, але біль просто вирвався з нього.

— Все, швидко, побігли до лікаря! — мама Дані заскочила до будинку, поки хлопчик стояв біля ґанку. Він дивився крізь сльози в ліс, туди, звідки прийшов. І біля крайнього куща він побачив того самого вогняного лиса, який уважно спостерігав за своїм рятівником.