Розділ 2 «Вечірка або ж червона ганчірка для бика»

Тихий свист розрізає повітря над порожньою галявиною. Стріли одна за одною потрапляють в ціль, змушуючи Чанбіна облегшено видихнути. Це гобі завжди заспокоювало юнака, бо він міг змістити свій фокус уваги на щось інше. Міг відпустити власні думки, і розслабитися.

Стрільба з лука вимагала від нього повної зосередженості, однак сьогодні вона кульгала на дві ноги. А все через клятого Хван Хьонджіна, який припхався на полігон разом з ним. Ні, звісно вони прийшли у різний час, але перед цілями опинилися разом. Навіть завжди балакучий Уйон затих, спостерігаючи за цією мовчазною боротьбою.

У кожного з них залишилася остання стріла, яка має вирішити хто вийде переможцем з цього раунду. Бін затамовує подих, натягуючи тятиву, і відпускає стрілу, щиро сподіваючись, що не промахнувся. Він рідко промахувався, але все ж. Ті кілька секунд поки вона врізалася в ціль здалися парубку вічністю, але він, як завжди отримав 10/10. Це змушує його радісно викрикнути, не стримуючи емоцій. Чанбін знову переміг, що не може не тішити. Однак, ще більшої насолоди додає те, що він виграв бій із кращим, за версією викладачів, лучником їхньої групи.

– Ти, як завжди найкращий, – видихає Джін простягаючи йому руку, яку Бін спокійно потискає. – Шкода, що не демонструєш своїх вмінь на заняттях.

– Боюся, що якщо зроблю це, то вкраду всю твою славу, а вона мені ні до чого, – з веселою усмішкою провадить Чанбін, ховаючи свій лук до чохла.

– Ніби вона мені дуже здалася, – зневажливо фиркає, залишаючи хлопця розгублено стояти посеред поля. – Побачимося, на парах.

– Побачимося, – повільно каже дивлячись на спину білявого парубка.

– І що це було? – Уйон вискакує, як чорт з табакерки, змушуючи Біна здригнутися.

– Хіба ж я знаю, — знизує плечима, і собі розвертається на вихід з полігону. – Ми йдемо ще кудись, чи твої грандіозні плани далі стрільби не зайшли?

– Ти мене недооцінюєш, – закочує очі, підлаштовуючись під кроки Чанбіна. – Сьогодні ми йдемо на супер секретну місію, – з кінчиків його пальців зривається кілька сяючих іскр.

Сили Уйона проявилися, ще на початку літа, і зараз він досить добре їх опанував. Тому міг провертати такі маленькі фокуси. Чому не міг не заздрити Бін. Його ж здібності міцно дрімали всередині, і скільки б часу парубок не медитував, вони не з’являлися. Це наганяло на нього страх і паніку, що неминуче захоплювала думки Чанбіна. Здавалося, що слова професора будуть віщими щодо нього, і зрештою Бін залишиться за межами місця, яке звик вважати своїм домом. І це страхало його навіть більше ніж відсутність будь-якої сили. Адже парубок звик почуватися тут своїм, навіть якщо глибо в душі знав, що не належить до цього міста.

– Тож, що саме ти придумав? – він повертається до розмови, відриваючи погляд від блискіток, що розчиняються в повітрі.

– Ми підемо… – Уйон витримує урочисту паузу, – …На вечірку до Єджі!

– Ми не підемо на вечірку до Єджі, – Чанбін наголошує на другому слові. – І ти сам знаєш чому.

– Не будь занудою, – друг штовхає його плечем. – Нікому ти там не здався. Всі будуть п’яні, веселі і зайняті своїми справами.

– Справами, – задумливо потирає підборіддя. – Такими, як постійне задирання мене. Чи ще гірше почнуть випробовувати на міцність не тільки мою менталку, а й тіло. А ти сам знаєш чим це закінчується.

– Покаранням. Звісно для тебе, – друг закочує очі, зав’язуючи волосся кольору пшениці у куций хвостик. – Добре. Вибач, я не подумав. Якщо хочеш, то посидимо вдома і подивимося якийсь фільм. Ти не зобовʼязаний тягнутися зі мною на цю вечірку, якщо не хочеш.

— Йди без мене, — він мʼяко всміхається, знаючи, що Уйон згорає від бажання потрапити на цю тусовку. Бо друг останній тиждень базікав про неї за кожної нагоди. — Гарненько повеселися, і потім розкажеш мені хто з ким затискався по кутках.

— Ти точно не хочеш піти зі мною? — надія в його голосі нікуди не зникає, а навпаки підсилюється. — Я обіцяю, що не залишу тебе, а якщо хтось почне задирати тебе, то відразу підемо. Будь ласка, Біне.

— Гаразд, — Чанбін злукавив би, якби сказав, що не хотів піти. Звісно він був зацікавлений у вечірках, як і будь-який інший ельф його віку. От тільки неприємностей він більше не хотів. — Тільки, якщо ти зникнеш протягом 3 секунд після того, як ми зайдемо, то я більше ніколи нікуди з тобою не піду.

— Ти, що я не залишу тебе. Обіцяю, — він простягає мізинець, який Чанбін потискає своїм. Несподівано навколо них зʼявляються жовтогарячі іскри, які швидко зникають.

— Що це щойно було? — парубок зупинявся перед машиною Уйона, який весело всміхається.

— Магічна клятва. Запевняю, що від неї ніхто не помре. Максимум, що на мене чекає, це прищі протягом місяця, — парубок регоче, а Бін і собі всміхається, відкладаючи лук у багажник. Свій мотоцикл парубок не брав, бо не зовсім зручно їхати на ньому із луком за спиною.

— О, це ж для тебе найгірше, хіба ні? — хитро зиркає на друга, сідаючи на пасажирське сидіння. 

— Так, але в цьому й прикол. Якщо я порушу дану тобі обіцянку, то й ходитиму, як бовдур. Бо покарання впливає лише на того, хто став ініціатором закляття, — знизує плечима заводячи авто. Дорога додому минає швидко, за те з комфортом, і безперервними балачками Уйона.