68.

Кого я обманював

І кого я обманював себе, чи тебе?

Я казав, що все це пройде…

Я казав і не вірив, покидав і страждав,

У полоні довіри, не ті слова я казав…

Не ті слова і не ті події,

Розбиті мрії і надії… і біль сердечна,

Ця суєта є безкінечна…

Ця суєта мене вбива…

Я хочу бути з тобою, але брешу, що ти не та!

Брешу, але благаю я забуть…

Дурак мабуть, чи то пройдисвіт,

Серед артистів, поет німих безглуздих слів…

Та слід лишила ти в мені, у серці, у душі

Моїй безглуздій і брехливій…

Брехня і сум, сум і любов, це знов

Напевно в котре, я думаю, що час іде,

Життя коротке…

Я говорю, а сльози котяться самі

І хочеться подзвонить, чи написать тобі,

Поговорити, забути сум і холод…

Зігріти, звеселити, та розумію, що це не змінити…

Жевріє надія, чи щось інше…

Подзвонити, чи стане гірше?

Написать? Написав я багато…

І це цього не варте, та що з цим робити -

Без тебе я не можу жити!

Як без цигарок, хоч скільки зарікався,

Клявся, говорив, та навпаки творив,

І жив життям не тим, не з тої точки зору,

Все як завжди прозоро, і зовсім не так…

Я просто складний, хоча просто простак…

І просто живу, хоча помираю,

І просто люблю, хоча покидаю...

І просто не знаю, нічого не знаю!

І знати не хочу, і знати не буду!

Одне лиш напевно — тебе не забуду!

Хоч  хочу  забути, хоч хочу згадати,

Я не знаю чого хочу я знати…

Чого хочу від тебе і чому так кохаю,

Чому так люблю і прощаюсь, вибач не знаю…

Вибач серце болить і крається душа,

Вибач наша любов — наша зима!..

Зійшов я з глузду,

Розпочавши розмову цю безглузду…

Розмову розпочавши… покинув кохавши…

І зрозумів — багато слів…

Навіщо так тупо і просто навіщо?

А небо мовчить і вітер не свище…

І сніг тане, але лежить… А душа  дорожить

Лиш тобою, хоче жить та я за стіною

Обману, суму, печалі… нажаль

І подзвоню і будь, що буде…

А тебе як завжди сонце розбуде…

Як завжди, та не так і не те…

Я подзвоню, та чи змінить щось це?

Це почуття, його провина…

Я знаю, я не повинен, і ти не повинна…

Та всі помилялись і усі любили,

А ми просто розбили цю чашу…

Це кохання чи марення наші,

Кохання, чи сльози любові…

А за вікном морози чудові

І не досить чудовий настрій,

Хоч безпідставно й не варто

5.01.10