Втеча
Тікаючи від долі, блукаючи без правди,
Все доволі знайомо, розумів я недавно…
Зрозумів, та змінити не в силу,
Те що жити не дає разом із дивом…
Не дає жити і світ полишить не дає,
Немає і є, є та відсутнє,
Те почуття, що серця відлуння…
Те почуття…
Любов, чи може ненависть,
Не пізнана радість і загублений світ,
Що слід лиш лишив в серці й в душі…
Розуміння прийшло, але не мені,
Але не для мене…
Тікаючи, згадую поле зелене,
Сніг оазис серед снігу,
Печаль і радість, що була…
Зі сміхом весна вже пройшла,
А потім літо скінчилось раптово…
Осінньо, чи занадто зимово все навкруги і ми…
Все знайомо доволі, все знайомо давно…
Рай є забутим… і лиш тупориле кіно
Наповнює люттю і лишками правди,
Що зростала недавно, та розтала…
І люди, що просто страждали,
І інших примушували…
В ці дні всі закони порушені,
Зрушені і задушені, і все так знайомо…
Все кіно і театр, і все кольорово,
І безглуздо і безпідставно…
Ми звикли недавно, чи зрозуміли,
Що тікали, бо жити не вміли,
Чи не хотіли ми вчиться…
Напевно лиш знаю, що все колись закінчиться…
3.01.10
Ця щирість
Ця щирість безмежна і безмежна краса,
Що відносить десь в небеса…
Цей потяг свободи, що зветься любов'ю,
Я хочу розділити з тобою одною…
Я хочу кохати і жити спокійно без болю,
І байдуже, що віщує нам доля…
І байдуже, що нам байдуже це…
А правду розкаже лише нам лице,
А правда в словах, які промовчали…
Адже справа у тім,
Що кохаєм й кохали,
І раділи ми всім, і думку гадали,
І вигадували, сміялись і грались…
Ми кохали, а уві сні ми кохались…
Час пролетить і ми постарієм,
Час промайне й не спитає,
Чи кохати ми вмієм, час дає й забирає…
А ми як завжди, з коханням на пару…
Будемо! А це головне…
І буде все вдало, а час, хай він іде!
Він має теж мрії…
А мені не потрібно нічого,
Крім тебе і трішки надії…
Крім тебе кохання моє,
Моя люба дівчина…
Все настає і робиться дивно…
Все настає і минає,
Лиш душа постійно кохає,
А може лиш любить,
Та все одно сонце ніжно розбуде,
Все буде, лиш час пропливе…
Адже він послідовно у послідовності йде…
6.01.10