66.

Я вірю

Я багато вірю і багато ні,

Тримаю надію десь у душі,

Що світ має істину, що світ має правду…

І ходять артисти опер недавніх,

Проводжаючи дні…

І здається дарма, здається мені…

Я просто вірю, бо сам обманюю часто,

Ніби цього концерту учасник,

Чи фільму…

І робиться дивно

У ролі без ролі,

Немає сенсу у пошуках долі…

Я просто вірю, хоча знаю напевне,

Що вірити — заняття даремне,

Безглузде і безпідставне,

Але так красиво і гарно…

Вірити і довіряти, проявляти довіру,

Правду казати, ми ж бо не звірі…

Ми просто багато віримо і багато ні,

Шукаємо прихисток десь у стіні,

Та слова пронизують і тіло і душу…

Я вірю та признатися мушу,

Що даремна подія,

Брехня розвіється і не буде надії…

І просто вірити уже я не зможу,

І правду казати буде не в силу,

Рахуючи кожну хвилину…

Кожен рядок, чи то слово,

Іронічно скажу: “Все буде чудово!”

І затихне усе навіки… не ради потіхи...

Я часто вірю, хоча знаю не варто,

Та гра істин давно стала азартом…

17.12.09

Свобода

І волі нема, і свобода розбита,

А я бажаю і буду я жити…

Та немає життя без почуття,

І свободи і волі немає,

Коли не кохає людина,

І не любить і дружби нема — як дитина вона,

Лиш вода тихим снігом упала

І льодом покрилась…

Ти вибач, що я далеко,

Ти моя мила,

Ти диво…

Відлетіли лелеки,

Але стало красиво,

І холодно надто –

Немає свободи,

Зникла раптово…

Дні зимові, холодні, все надто зимово…

17.12.09

Щось гиготять

У тишині своїй глибокій, у темноті своїй…

Шукав я спокій, хотів віддати їй…

Та не знайшов, бо заховав далеко,

У тій веселій тишині,

Де пролітають лиш лелеки,

Щось гиготять, та не мені…

Щось гиготять, мабуть віщують чудо,

Чи між собою гиготять,

Під ними ходять люди,

І теж літать хотять…

10.01.10