65.

Замело

І тихо снігом замело простори,

І холод опустився…

Позамерзали всі мажори,

І сон холодний всім приснився…

Усім та не мені,

Мені вони не сняться…

Щось інше просто у душі,

І нікуди діватися…

Тепло у домі і холод надворі,

Щось є в цій холодній втомі,

В цьому витворі-творі,

Який так і не побачить снігу і завірюхи,

Не потрапить у лігу

І холодний слід не унюха…

І тихо снігом замете

І  з'явиться лід…

Зима прийде натопче слід…

Відбиток всередині,

У кожній людині…

У кожного свій,

Але у кожного спільний…

Перелік дій, в котрих слабкий або сильний,

З волею і силою,

Без сили волі, зате красиво,

Зате сильно, бездоганно, чудово,

Все добре, але надміру зимово…

І на вулиці засніжило, а вулиці затужили…

За променем сонця, за проявом сміху,

А на з льоду віконця насипало снігу…

І тихо голосної завірюхи не стало за вікном,

І дико якось стало…

Якогось сенсу, тихо у собі, печально…

Душу убива безжально і туго у душі…

Все надто банально, щоб вірить зимі…

І зіпсувати свято,

Яке сам я готував завзято…

Без печалі і перестороги,

Все замело, не видно дороги...

І тихо снігом замітало душу,

Серце ледве б'ється,

Але жити мушу,

Жити доведеться…

Доведеться пізнавати тишину і шепіт,

Щоб знати на скільки далеко,

Я відступив, і як довго у ролі

Де моменти пропустив,

Що вплинуть на долю…

Ця тишина,

Перед якою відступає крик…

Яка вона?

Чому весь світ затих?

Щось чекає, чи знає?

Те, про що маю лиш мрії,

Не роблячи ганебної дії

І тихо повернувши, чи згадавши, те що було

Пірну у воду, хоч не зрозуміє ніхто…

Я йду по воді,

Йду й почуваюсь чудово…

Добре мені,

Відчуття якесь нове…

Лід на воді, а в душі порожнеча,

Добре мені, та це лише втеча…

В непізнаний світ,

Де чекає не сніг

А пелюстки троянд – істинно чудовий цвіт…

17.12.09