63.

Списав давно вже клаптики…

Списав давно вже клаптики паперу

Примітивним та болючим текстом…

Взяв собі таку манеру –

Не перейматися респектом…

Не перейматись, та долю відчувати,

Просто писати, жити і кохати…

Списав багато сторінок,

Багато слів безглуздих

Ніби терновий вінок…

Лиш облуда історії,

А папір тримає і сум і печаль,

Як інструмент лабораторії…

Та нажаль,

Все не змінити за мить,

Не зламати…

Час летить, а ми маєм мати

Це на увазі,

І споглядати наразі…

Списав, і істину писав,

Якої я не знав,

Та мабуть марив нею…

Уявляв правду свою і ідею…

І ідею за правду приймав,

А правду за істину намагавсь

Приймати, та зламав

Нею не можна гратись…

А я гравсь…

Списав пером,  і зіпсував папір…

Хоча не вір,

Немає сенсу слів…

Хотів я щось створити,

Та жити, чи не жити звучить все ж риторично

І надто звично,                                                         

Щоб правдою бути…

Без такту…

Жити та забути…

Адже ми не побачимо теракту…

І речі прості, що під носом,

Непомічені будуть,

Закурю папіросу,

І дні лихі з димом підуть…

Я списав так багато,

Лишиться лиш думка,

Що багато й не знав

Про різні стосунки…

Бачив, та більш уявляв…

Псував я сумління…

Просто писав,

Те що місця не мало,

І думав, що написав я замало…

Хоча багато зіпсував я листів,

Та писав, бо писати хотів…

Думав, що більше я знаю,

Але помилився я вкотре…

Вже вкотре і без толку,

Життя коротке,

В якому став для себе вовком…

І помилявся досить в міру,

Грубими словами на ліру,

А потім все спростувати,

Для чого почав я писати…

17.12.09