Лину в Україну

Полиця мрій

Полиця мрій: на ній земля

Безмежні в розквіті поля

Кохані в літніх лопухах

Долоні в світлих дітлахах

А ще — дзвінкий і щирий спів

Він на мільйони голосів..

Сопілка ноту дасть в гаю

Щоб у щасливому краю

Де жив мій дід, жили б і діти

Повік нікому не старіти

Родити, жити й берегти

Рідненьке щастя до півночі

Щоб рідні милі добрі очі

Не мали привід сльози лить…

Хай буде мир

Образ матері

Палає осінь в листозломі

Сідає сонце. Ніч густа

Неначе варева сливові

Вʼязка, холодна і гливка

Неначе зіткана із хмизу

Малих невиспаних очей

Під рятівний цілющий дотик

Досвіта співаних пісень

Ці руки, теплі та незламні

Ці повні ніжності слова

То день і ніч турбує маму

Як її діткам ожива —

Її навчання вірний образ

Всіх настанов святая путь

Чи на складних життя дорогах

Ім вдастся правильно звернуть

Де буде ім світити сонце

Яка ім доля, щастя, дім

Чи зможуть у тяжку хвилину

Згадать молитви тихий спів

Віддати правнукам, іх дітям

Відзвідки ж рід — вся міцність рук!

Все зможуть, будуть повно жити

І будувати добрий ґрунт

Сідає сонце попід лісом

Дитя колише, не встає

Трима в обіймах щастя: діток

Поспи! Вже ранок настає…

Промінчик

Шматочки весни

Вони є серед вітру

Випинаються вгору

Дрібненьким ривком

Дуже тихо надіюсь

На добру погоду

В серці, в розумі

Може — із кожним ковтком?

Зразу й тісно, і пусто

Буває, насправді

З того вʼється життя

Його пік, його спуск

Не спіймаєш промінчик —

Тихенько згасаєш

А треба?

Бути в тонусі, треба промінчиком буть!

Завжди

Неначе тиша на соломі

Вперед, давай!

Прорив чека

Чомусь натхнення виникає

Писати вірші

Я прудка!

Про те, що в серці, не зникає

Про віру, трепетну, складну

Про ту, надію, що шукаю

Про вперту впевненість одну

Що йдеш вперед, постійно, тихо

Невпинно й мовчки: не журись!

Про самовпевненість, як літом

Про тугу промайнулих літь 

Про те, що вже було, й відбиток

Про серце, що завжди не спить

Дух віри

В сподіванні весни

У надії на мир

Кожний подих і розквіт чекає

Розпускається небо

Повітря і пил

Бджілка тихо по квітах літає

Кожна думка і крок

Розсипається й знов

Фокусую увагу надії

Стільки сили і віри

Її до зірок

Треба рухати силу і мрії

Тільки рух, наче сон

Наче тиша і спів

Наче захід і схід зачекає

Повні легені запахів

Розум — думок

Тіло — рухів повільних чекає

Щоб збагнути цю віру

Її ти торкнись

Треба віру відчути у русі

Силу спільних долонь

Силу всіх перемог

Досягати єднання у дусі

Квітчаста феєрія

Люблю квітчасте і квітчасті

Шукаю кольоровий сон

Це про природу одночасно

І про посаджений вазон

Буяють квіти звідусюди

Палають і палахкотять

І пахнуть, повні наші груди

На хвильку, може і на пʼять

Буяння феєрично лізе

До сонця, неба і дощу

До вітру, через глини глиби

І до квіткового борщу

Скарби

Є в людях щось непереборне

Це дух людський, єство і суть

Єство людини неповторне

Любов і мрії не замкнуть

Свободу й гідність не зламати

Не зійдуть паростки рабів

Як тільки волю підʼєднати

Знайдуться розсипи скарбів

Скарбів духовних, вище сили

Ось в чому святість, правота

Немає в нас людей без віри

У цьому істина проста

Мовні витребеньки

Привіт, хеллоу, добрий ранок

Воно зрівняється колись

Нам однієї мови мало

Реміксом мами притулись

Буває, що й забули мову

Тривалий часовий розрив

Але, отримавши нагоду

Вже знов говорять на відрив

Часами навіть і не хочеш —

Перемикаєш книгу мов

Потрібне слово не вкоротиш

Нагода вчитись знов і знов

Де мова, там в дитині ніжність

Інакше мислення, потік

Я б з ними розмовляла вічність

І так, і знову, рік у рік

Земля своїх людей

Як подолати вічну тугу

Цю тугу рідної землі

Як відліпились від коріння

Великі люди і малі

Звʼязок підтримувати просто

А важко бути наокрем

Любов зʼєднає вільний простір

З любовʼю наче підростем

Звʼязки родинні, дружні, варті

Це найцінніші почуття

Знаходимо людей на карті

Разом вартніше майбуття

Непросто думати уголос

Болючі справжні почуття

Згадаєш вдома кожний колос

Про землю тихе каяття

Якщо ота земля страждає

Якщо Вкраїна у вогні

Молитва тихо сповідає

Цю тугу рідної землі

Любов ніколи не перестає

В любові є мільйон облич

Вона не знає переводу

Невпинно ллється, лиш поклич

І зневажає владу, вроду