7. Останній Новий рік разом.

     Це був останній Новий рік, коли ми ще були разом, безтурботні підлітки, сповнені надій і мрій, не усвідомлюючи, що життя незабаром розділить наші шляхи. Вечір почався з веселощів і щирого сміху, який лунав, здавалось, навіть гучніше за музику. Повітря було напоєне ароматом мандаринів, гарячого какао і легкої гіркоти холодного зимового повітря, яке проникає крізь трохи прочинене вікно. Все було так легко і просто. Ми відпустили свої турботи, кожен з нас — просто частинка безтурботної юності в оточенні друзів.

      Ліндсі, як завжди, була в центрі уваги. Її заливчастий сміх наповнював кімнату, вона здавалася справжнім втіленням свята. Її безтурботність передавалась усім нам, ніби вона могла своєю енергією прогнати будь-які тривоги. Вона кружляла по кімнаті, обмінюючись жартами з усіма навколо, її очі блищали від радості, а  волосся стрибало, немов відображаючи кожен її рух.

Але все змінилось, коли на вечірці з'явився Тревіс. Його поява порушила ту крихку рівновагу, що так старанно створювалася нами впродовж вечора. Тревіс був зухвалим, його зарозуміла усмішка підкреслювала самовпевненість. Його погляд швидко знайшов Джейн, і це одразу відчув кожен. Кімната, сповнена тепла та легкості, наче охолола, коли він наблизився до неї. Джейн відчула його присутність ще до того, як він заговорив, і напруження відбилось на її обличчі, хоч вона намагалася зберігати спокій.

Гаррі помітив це майже відразу. Він стояв біля вікна, стискаючи в руках пластикову чашку з напоєм, і його очі, які до цього були наповнені радістю, тепер уважно слідкували за кожним рухом Тревіса. Гаррі знав, як Джейн відчуває себе поруч із Тревісом, і його власні емоції поступово набирали обертів — від легкого роздратування до гніву. Здавалось, що Тревісу зовсім байдуже на почуття інших, він вів себе так, ніби був центром всесвіту.

Тревіс не звертав уваги на неприязнь в поглядах оточуючих. Він наблизився до Джейн, зухвало посміхаючись.

"Джейн, чому ти ігноруєш мене? Я просто хочу поговорити," — його голос звучав глузливо, з нотками нетерпіння.

Джейн не змогла стримати відчуття відрази, яке піднялося всередині неї. Вона відчула, як її щоки почали червоніти, але не від сорому чи радості, а від роздратування та незручності. Вона відвернула погляд, сподіваючись, що Тревіс зрозуміє натяк і піде.

"Тревіс, я не хочу зараз з тобою говорити. Будь ласка, залиш мене в спокої," — прохання з її вуст прозвучало прохолодно, хоча в серці вирувала буря.

Та Тревіс лише посміхнувся, його посмішка стала ширшою.

"Чому ти завжди така холодна до мене, Джейн? Я знаю, що тобі це подобається. Ми могли б бути разом, якби ти тільки дала мені шанс."

Джейн відчула, як напруга всередині неї досягла свого піку. Вона стиснула кулаки, відчуваючи, як весь її самоконтроль стримує бажання просто відійти й залишити його самого. Але Тревіс, ніби не помічав її роздратування, продовжував наполягати. Його слова звучали, як знущання.

"Тревіс, ти не розумієш. Я не хочу бути з тобою. Тобі краще піти."

Гаррі більше не міг залишатися осторонь. Його терпіння закінчилося. Він зробив крок вперед, залишивши свій напій на підвіконні, і підійшов ближче до Джейн і Тревіса.

"Гей, хлопче, не здається тобі, що коли дівчина явно не в захваті від твоєї компанії, тобі варто піти?" — його голос був спокійним, але твердим, з нотками рішучості.

Тревіс усміхнувся ще ширше, як ніби це заохочувало його продовжити свою гру.

"Ти думаєш, що можеш говорити мені, що робити? Це її рішення, а не твоє," — відповів він, насміхаючись, ніби кидаючи виклик.

Гаррі підійшов ще ближче, і їхні обличчя майже зрівнялися. В його очах вже не було і сліду колишньої веселості — тільки гнів і відданість, захист і турбота. Він зробив глибокий вдих, намагаючись заспокоїти себе, але емоції рвалися назовні.

"Вона сказала, щоб ти пішов. Чому це так важко зрозуміти?" — його голос звучав лунко і холодно.

Тревіс насмішливо розсміявся, кидаючи виклик поглядом.

"Що, хочеш побитися? Думаєш, ти зможеш мене зупинити?" — його голос прозвучав тихо, але зловісно.

І перш ніж хто-небудь встиг зрозуміти, Гаррі і Тревіс схопили один одного, обмінюючись ударами. Гомін, що наповнював кімнату, затих, коли всі присутні обернулися на них. Гаррі рухався з люттю, захищаючи не лише Джейн, але й ту невинність, яку так цінував у своєму товаристві.

Джейн, спостерігаючи за всім, відчула, як її серце стискається. Їй не хотілося бачити цю жорстокість, але одночасно вона відчувала вдячність за захист, який дарував їй Гаррі. Вона бачила його емоції, весь спектр — від гніву до болю, і знала, що він діяв із щирої турботи.

"Гаррі, зупинись!" — здавалося, її голос прозвучав тихіше, ніж вона сподівалася, але він почув. Його кулак завмер у повітрі, і він повернувся до неї, зустрівши її погляд.

Її очі говорили більше, ніж слова. Це був погляд, повний болю і смутку, але також і вдячності. Він повільно опустив руку, ніби усвідомлюючи, що ще трохи — і він би переступив ту межу, яку завжди намагався не переходити.

Гаррі відпустив Тревіса, його кулак розтиснувся, і він грубо відштовхнув його від себе, залишаючи того в нестійкому положенні. Тревіс похитнувся, але втримався на ногах, зловісно всміхнувшись. На його губах з’явилася кров, яку він витер тильною стороною руки, не відводячи погляду від Гаррі.

Замість того, щоб розгніватися чи засоромитися, Тревіс почав сміятися ще голосніше, ніби ця сцена розважала його. Його сміх лунав у напруженій тиші, яка запанувала серед усіх присутніх. Було незрозуміло, чи він справді отримував задоволення від ситуації, чи просто намагався приховати приниження.

Ліндсі, побачивши це, відкинула свої коливання і зробила крок уперед, її погляд був твердим і суворим.

"Знаєш що, Тревіс?" — її голос прозвучав гостро, розрізаючи повітря. "Може, варто було б ще раз подумати, перш ніж сюди приходити, якщо не знаєш, як поводитися з людьми. Тут не місце для таких, як ти."