3. Беззвучний страх

      Дні минали, а мама так і не відповідала на мої дзвінки. Перші години відсутності її відповіді я ще сподівалася, що все просто затрималося через бізнес-справи, як це часто бувало. Спочатку я намагалася заспокоїти себе, думаючи, що вона, як завжди, поглинена важливими справами. Вона часто бувала у відрядженнях, проводила дні на бізнес-зустрічах, і це не було для нас незвичним... Але тиждень без жодних звісток був незвичним навіть для неї. Мама завжди знаходила хвилину, щоб зателефонувати або надіслати повідомлення, навіть якщо була зайнята до межі. Ми завжди були в контакті, і я почувалася в безпеці, знаючи, що вона завжди поруч, хоч і далеко. З кожним днем, що минув, моє занепокоєння зростало, перетворюючись на гострий біль, який охоплював мене все сильніше і сильніше. Понеділок минув, і жодних новин. Вівторок, середа...
        Я намагалася зайняти себе, гуляючи з Ліндсі, дивлячись фільми, але думки постійно поверталися до мами.

«Джейн, що ти думаєш робити?» - запитала Ліндсі, коли ми знову опинилися в торговому центрі. Її голос звучав серйозно.
Я відчула, як слабо трясеться моя рука, коли я подумала про наступний крок.
«Я не знаю,» - зізналася я. «Мені просто потрібно дізнатися, що відбувається. Можливо, я повинна спробувати зателефонувати ще раз?»
У міру того як я говорила, моє передчуття посилювалося. Щось було не так, і я це відчувала глибоко всередині себе. Ліндсі взяла мене за руку і посміхнулася слабко.

«Усе буде добре, Джейн. Ми знайдемо спосіб з'ясувати, що відбувається. Не переживай занадто сильно.» Я вдячно посміхнулася у відповідь, але страх продовжував тіснитися всередині мене, не даючи спокою.

Увечері я сиділа у своїй кімнаті, намагаючись додзвонитися до мами вкотре, все так само мої повідомлення продовжували залишатися без відповіді. Сльози текли по моїх щоках, а серце боліло від безпорадності. Я просто нерухомо лежала на ліжку і мої сльози обпалювали мені щоки. Коли моя тривога сягнула межі, я вирішила зателефонувати Гаррі. Мабуть, моя внутрішня паніка передалася і в телефонному дзвінку, бо моє серце билося швидше, коли я чекала, поки йшли гудки.

«Ало... Джейн?» - здивувався він, але його голос звучав стримано і трохи відсторонено.

«Гаррі, я... Мама... Вона пропала» - прошепотіла я, голос тремтів від нервового напруження.

«Пропала?» - перепитав він, і я відчула, що його увага не повністю приділена моїй проблемі, на тлі були крики і якийсь шум.

«Вибач, Джейн, але в мене зараз зовсім немає часу. У нас скоро концерт, і мені потрібно підготуватися.»

У цей момент, на тлі моєї розмови з Гаррі, я почула жіночий голос, який його покликав. Він скинув слухавку, не чекаючи навіть моєї відповіді, і я залишилася сидіти, стискаючи телефон у руці, відчуваючи неймовірне розчарування та гіркоту.
Ті слова вдарили мене по обличчю, змусивши серце стиснутися від розчарування і безсилля. Як він міг бути таким байдужим до мого болю? Адже ми завжди ділилися один з одним своїми радощами і труднощами. Я думала, у нас був особливий зв'язок.

«Ти серйозно?» - голос мій зазвучав гаряче й прикро. "Моя мама пропала, а ти не маєш часу? Ми ж мали бути особливими одне для одного! Мені потрібна допомога, Гаррі!» - кричала я в порожній кімнаті.

Нервовий зрив охопив мене повністю. Я почала кричати, метаючи речі по кімнаті, нездатна контролювати свої емоції.

«Ні! Цього просто не може бути!» - закричала я крізь сльози, кидаючи вазу в стіну. Ваза з деренчанням розбилася й осколки розлетілися по всій кімнаті.

Думки і почуття лізли в голову, і я відчувала, що втрачаю контроль над собою. Сльози текли безперестанку, а біль у серці не давав мені спокою. Коли в мене просто не залишилося сил і волі до життя, я просто впала на підлогу, так я пролежала, плачучи. Не знаю скільки я так пролежала...

...

Джейн лежала на холодній підлозі своєї кімнати, сльози текли по її щоках, а серце боліло від безпорадності й тривоги. Раптом вона опинилася на зеленому лузі, під променями теплого сонця. Поруч із нею була її мама, їхні голоси змішувалися зі співом птахів і шелестом листя. Мама сяяла щастям, і її очі світилися ніжністю та любов'ю до доньки.
«Дорога Джейн, як я рада бачити тебе», - сказала мама, посміхаючись своїй дитині.
Джейн відчувала, як радість наповнює її серце. Вони гуляли лугом, зупиняючись біля квітучих дерев і обмінюючись ласкавими словами. Мама притискала Джейн до себе, немов ніколи не хотіла відпускати.
"Мамо, я так сумувала за тобою," - сказала Джейн, відчуваючи, як сльози щастя стікають по її щоках.
Мама посміхнулася і погладила доньку по голові.
«Я завжди поруч із тобою, люба. Не падай духом. Життя прекрасне, і ми маємо одне в одного.» - її образ ставав дедалі розмитішим і Джейн не усвідомлено потягнулася до неї рукою....

...

Ранок, я прокинулася з рішучістю: я повинна знайти маму будь-якими способами. Моя мама була в небезпеці, і я не могла гаяти часу. Зірвавшись із ліжка, я вирішила почати свій власний пошук будь-якими способами.
Я знайшла її щоденник і почала обдзвонювати бізнес-контакти мами, перевіряти можливі місця її перебування. Мені потрібно було зв'язатися з усіма, кого знала мама.  Уся моя енергія була спрямована на пошук, і я не думала про щось іще, доки не знайду хоч якусь віху в цьому похмурому лабіринті невідомості.
Кожна розмова приносила нову надію, але й більшу тривогу, коли я не отримувала потрібної інформації.
Весь день і ніч я сиділа над телефоном, сподіваючись, що хоч хтось дасть мені підказку. Думки бігали хаотично в голові, але одне було зрозуміло - я не зупинюся, поки не знайду маму, поки не розгадаю цю таємницю, що поглинула моє життя.

Від автора: 

Я пишу цю книгу паралельно навчанню тому вибачте якщо десь є помилки...Сподіваюся вам подообається сюжет та персонажі. Було б добре якщо ви поставили сердечко :)