Шлях до замку

Коли я дивилась на той замок то не могла описати словами свої відчуття, на стільки прекрасної будівлі я ще не бачила ніколи, не вірилось, що таке взагалі можливо збудувати. З кожним кроком, який ми ступали всередині відчувалось нетерпіння, мені дуже хотілось нарешті поговорити з істотою яка б могла прояснити, що тут взагалі коїться. Ми дійшли до мосту, дивитись вниз було страшно, навіть з урахуванням того, що зараз у мене є крила, користуватись я ними все одно не вміла. Я подивилась на Агату, і у мене виникло питання.

— У тебе ж крила, чому ти не летиш? — Фея подивилась на мене з такою щирою посмішкою, що на душі потепліло, — А ти за мною бігти будеш? Ми літаємо дуже швидко, от коли навчишся, залюбки з тобою політаю.

Я зрозуміла, що питання було дійсно трохи дурне і вирішила змінити тему.

— А старійшина точно зможе мені все пояснити?

— Звісно, якщо не вона, то ніхто. Старійшини живуть сотнями років. Коли їх тілесна оболонка на землі помирає, після реінкарнації дається шанс вже в новому тілі повернутись до своїх обовʼязків тут. Але це доступно тільки кращим з кращих, тим, хто сумлінно виконував свою роботу і діяв на благо Елдерії.

— Тобто реінкарнація існує? — Вона хитро посміхнулась.

— Ну звісно. Просто не всім людям доступно згадати свої попередні життя, а тим більше продовжити свою справу вже будучи іншою людиною в фізичному світі. Саме через це старійшин дуже мало.

Йти по мосту було страшно, один раз я ризикнула подивитись до низу і не побачила навіть натяку на землю, вершини гір, здавалося, були над хмарами. Далі я просто ступала і намагалась не думати про висоту, тільки ще сильніше стиснула руку Агати.

Коли ми дійшли до входу у мене перехопило подих, двері були також ідеально білі, матеріал з якого вони зроблені був не схожий на жоден з відомих мені, вони були ідеально гладкі, як з пластику, але при цьому дуже міцні, могло здатись, що вони з каменю, але коли моя супутниця штовхнула їх, то відкрились так легко, наче були зроблені з паперу. 

— Агато, можливо це дивне питання, але з чого зроблені ці двері?

— Не переймайся, нічого дивного немає, всі коли бачать їх вперше не можуть зрозуміти, бо порівнюють з ти, що знають в фізичному світі, — вона завжди так відкрито посміхалась, що коли я була поруч будь-яке почуття дискомфорту зникало. Ми були незнайомі, але відчувалась така близькість, наче ми були сестрами. В моєму звичайному житті сестер і братів у мене немає, тому це відчуття було незвично приємним, — Ці двері зроблені з Бланконіту. Це найміцніший матеріал на всій Елдерії, добувати його зараз стало майже неможливо, всі копалини які раніше були, за сторіччя видобутку майже вичерпались, а нові, знайти нам так і не вдалось. Але пошуки продовжуються, я вірю, що рано чи пізно нам вдасться. Бланконіт неймовірний, він плавиться, як залізо, зламати його неможливо і при цьому легкий він як папір, кажуть, тисячі років тому були істоти здатні на це, бо володіли забутою магією, але історії які це описують на грані легенд. Всі речі зроблені з цього матеріалу ми бережемо як зіницю ока, ввесь замок зроблений з нього, саме тому старійшини живуть саме тут, це найзахищеніше місце світлої сторони.

— Стоп, що ти сказала? Марія? МАГІЯ?

— Ахахахах, так Агнес, магія. На відміну від фізичного світу вона тут існує. 

Агата якимось невідомим мені жестом взяла і виростила квітку прямо у себе з руки. Я просто втратила дар мови, мої очі були розміром з пʼять копійок.

— Що? Як? Чекай, я теж так можу?! Навчи мене, покажи як це зробити!

— Стривай, все по порядку, звісно можеш, але не факт, що саме так. А з урахуванням кольору твоїх крил, я майже впевнена, що точно не так. Магії на Елерії дуже багато видів, тут немає поділу як в фентезі книгах які ти читала, якщо ти фея, то магія природи,  що демон то вогонь, якщо некромант то магія мертвих. Як би це незвично не звучало, але магія під расу не підвʼязана. Твої крила чорні, якщо чесно, фей з таким забарвленням я бачу вперше. Так, кольори можуть бути різні, від білого до фіолетового, але чорні… Це щось нове. Це ще одна причина чому я відразу повела тебе до старійшини, мені самій цікаво хто ти така.

Після слів нової знайомої я розгубилась, так, коли ми йшли я бачила, що чорних крил ні в кого з фей яких ми минали не було, але я не думала, що я якась особлива. Тепер зрозуміло чому вони на мене так дивно дивились. Під час розмови ми дійшли до кінця коридору, я була на стільки зацікавлена всім про що мені розповідали, навіть не подивилась навколо, а дарма. Всередині замок був теж абсолютно білий, всі стіни, стелі, підлога були зроблені з Бланконіту, вікна були дуже високі і широкі, пейзаж відкривався просто неймовірний. По коридору вздовж стін було дуже багато зелені, деякі вікна були з кольоровими вітражами і коли крізь них проходило сонце, то на стінах залишались дуже гарні бліки всіх кольорів веселки. Замок був на стільки гарний, що якби могла то зробила б фото і дивилась на нього в будь-яку вільну хвилину. 

Поки я оглядала все навколо Агата постукала в двері і затягла мене в залу. Кімната була дуже велика, за бажанням в ній можна було розмістити невелике футбольне поле, ще й для трибун місце б залишилось. Нас зустріла молода жінка, якщо це старійшина, то я Папа Римський. Виглядала вона дуже вишукано, довга синя сукня, яка діставала аж до підлоги, рукава були довгі і повністю закривали руки. Найбільше мою увагу привернуло намисто на її шиї, на перший погляд звичайна цепочка з чорним каменем, але коли я фокусувала на ній погляд від каменя йшов якийсь чорний дим. Це лякало і одночасно притягувало, мої руки наче самі тягнулись щоб доторкнутись до нього, але я, звісно, тримала себе в руках. Коли ми зайшли жінка поливала квіти і говорила з ними. В прямому сенсі говорила, і найдивніше, вони їй відповідали! Агата зробила легкий поклон і привіталась.

— Вітаю, старійшино Альма. Вибачте, що потурбувала Вас, але у нас новенька.