Бузиновий сад

Навколо було просто неймовірно гарно, дерева цвіли білими квітами, запах розповсюджувався дуже приємний і заспокійливий. Дівчина сиділа біля іншого дерева розслаблено читала книжку. Вона виглядала як з обкладинки якогось журналу: світле та довге волосся яке опускалося нижче талії, блакитні великі очі, світла шкіра, яка наче сяяла з середини, дивитись на іншу фею було дуже приємно. Що я відмітила її крильця відрізнялись від моїх, якщо у себе за спиною я бачила темні крила гострі на кінці, то білявка мала світлі округлі крильця які більше нагадували метелика.

Не вагаючись я заговорила з нею:

— Привіт, не відволікаю?

— Привіт! Ні, буду рада компанії.

— Вибач за дивне питання, але де я?

— Тобто де ти? Ой, ми з тобою навіть не познайомились, я Агата.

— Дуже приємно, мене звати Агнес. Агато, поясни мені, будь ласка, що це за місце? Я лягала спати у себе вдома, а прокинулась отут.

— О, то ти новенька, — на секунду її обличчя сповнилось ніжністю, — не бійся, ти і зараз лежиш у себе в ліжку, в цей світ твоя тілесна форма потрапити не може.

— Моя тілесна форма? Де я? Що це за місце?

— Ти в бузиновому саду, Агнес, іншими словами це сад фей.

— Я взагалі нічого не розумію, як я тут опинилась? 

— Ох, це дуже складно, пояснити тобі треба багато, зараз я відведу тебе до нашої старійшини, вона точно зможе ввести тебе в курс справи.

— Старійшина? Чим далі тим більше незрозумілого, але у мене вже голова обертом, пішли мерщій.

Я взагалі не могла відрізнити сон це чи реальність, хоч Агата і сказала, що фізично я досі сплю у своїй кімнаті, але це все відчувалось на стільки правдивим, що повірити в це було складно. Моя нова знайома взяла мене за руку і повела в сторону виходу із саду. Шкіра її на дотик виявилась дуже ніжною. Я дуже вдячна що вона тримала мене, бо я не могла відірвати погляд від краси цього місця. Відразу після пробудження було зрозуміло, що дерев тут багато, але чим далі ми йшли, тим більше мої очі відкривались від подиву, цей сад був просто нескінченним, бузини була просто неймовірна кількість і біля кожної була фея. Агата мені щось ввесь час розповідала, але мій мозок відмовлявся фокусуватись на її словах я просто не могла відірвати погляд від пейзажу. Все навколо було білим, кожне дерево здавалось унікальним і, як мені здалось, деталями поєднувалось з феєю яка біля нього сиділа. А й дійсно, бузини під якою сиділа Агата як і її крильця відливали ледь помітним зеленим відтінком. Моє внутрішнє відчуття підказувало, що ці істоти в якомусь роді хранителі цих дерев.

Я силою відвела погляд і звернула увагу на те, що мені говорила дівчина, інформація виявилась дуже цікавою. Цей світ звався Елдерія, корінних мешканців тут немає, всі істоти які тут живуть родом з Землі і вони дійсно були хранителями. Елдерія зʼєднує світ лісу з реальністю. Що найбільше мене вразило тут живуть не тільки феї, кожен вид дерев охороняє різна раса. Дуби охороняють дріади, клени знаходяться під протекцією ельфів, під вербами живуть русалки, під тополями - німфи і так далі, рас в цьому світі дуже багато. Цей світ дуже великий і клімат тут теж різноманітний, листяні дерева знаходяться в помірному і теплому кліматі, хвойні дерева знаходяться на півночі, де постійно холодно, є тут і пустелі, і тропіки. Розділяється Елдерія на два королівства: королівство світла, це те, де ми зараз і королівство темряви, там живуть істоти які хочуть захопити сади і зруйнувати ліси в реальному світі.

Ця боротьба ведеться вже більше тисячі років, чому саме вона почалась вже ніхто і згадати не може, але старі люди розказують, що раніше два світи жили в мирі та злагоді, світлою стороною керувала королева Астрід, а темною король Домінік. Відносини між ними були дружні, поки одного дня король темної частини королівства не прийшов до королеви з пропозицією руки і серця. В королеви на той момент вже був коханий чоловік і вона ввічливо відмовила монарху іншої сторони. Домініка це обурило, його самолюбство було задіто і він оголосив тиху війну нашому королівству. Ніякі війська сюди не приходили, він зробив все на багато хітріше. Через сни почав впливати на звичайних людей і ті почали неконтрольовану вирубку лісів, всіма силами почали влаштовувати лісові пожежі і шкодити лісу.

Ця інформація мене дуже вразила, я з дитинства любила природу, завжди захищала тварин і по мірі можливостей допомогала притулкам. Мене завжди тягнуло до лісу і дерев, саме через це я постійно ходила через той парк, де нещодавно і скуштувала той неймовірний бузиновий лимонад. В цей момент в моїй голові щось наче клацнуло, бузиновий лимонад, бузиновий сад, невже дівчина на касі дійсно не обманула? Але поки з Агатою говорити про це не буду, запитаю в старійшини чи може це бути якось повʼязано. За цими розмовами ми вийшли з саду і переді мною відкрилась картина до якої я просто не було готова. Ми стояли на вершині височенної скелі, вершин подібних цій була неймовірна кількість і на кожній росли різні дерева. Від кожної скелі йшов міст до гори яка знаходилась в центрі, на піку розташовувався неймовірної краси білий замок. Гострі шпилі, білі колони, навколо замку росли якісь рожеві дерева. Небо було блакитним без жодної хмаринки, повітря було таким чистим, що здавалось, що його можна їсти ложкою. Я не могла ступити ні кроку, хотілось просто стояти і дивитись на цю красу.

— Агнес, нам туди, — Агата потягнула мене за руку в сторону мосту. 

Не опираючись я пішла за нею шукати відповіді на мільйон питань які крутились в моїй голові.