Лихва

34

Після потрійної появи веж Роксана майже перестала спати. Ральм, Аскер і Вейлор лежали перед нею на трьох окремих аркушах. Вона вже знала імена двох магів, після чиєї смерті з'явились вежі, про третього поки не було нічого. Знала їхній вік, вид магії, місце служби, навіть кілька старих дисциплінарних записів. Але ніщо з цього не пояснювало, чому їхні вежі поводились так по-різному і чому з'явились в одну годину.

Крам за ці дні жодного разу її не викликав. Двічі вона бачила його у дворі, і обидва рази він дивився крізь неї, наче в Ральмі нічого не сталося. Наче вона не казала, що вежа тримає монстрів. Наче вона не бачила страху на його обличчі й того, як перстень мертвого мага зник у його кишені.

Роксана раз у раз поверталась до однієї думки. Якщо таке траплялось раніше, Ешелон мав це записати, а якщо не записав, значить, хтось не хотів, щоб про це знали.

Наступного ранку вона знову пішла в архів. Архіваріус не спитав «що потрібно?». Просто подивився на книги в її руках, потім на обличчя й важко видихнув.

— Ти коли-небудь відпочиваєш?

У його голосі не було злості, а скоріше втома. Роксана згадала вклеєну сторінку на місці приписки про сорок сім загиблих і не відповіла на тон.

— Мені потрібні журнали великих надзвичайних виїздів за останні двісті років.

— Для чого?

— Хочу перевірити, чи траплялось раніше, щоб кілька веж з'являлись одночасно.

Архіваріус завмер та відвів погляд.

— Журнали надзвичайних виїздів зберігаються в третьому секторі. Частину можна переглядати без дозволу.

— А решту?

— Не можна.

— Які саме роки закриті?

— Не починай.

— Я просто запитала.

— Саме так це завжди й починається. — Він підвівся. — Сиди тут.

За кілька хвилин він повернувся з двома товстими книгами й поклав їх перед нею.

— Те, що доступне.

Перші кілька годин Роксана не знайшла нічого. Окремі роки були важкими. Дві вежі за місяць, іноді три за сезон, особливо після воєн або епідемій, коли помирало багато магів, але одночасних появ не траплялось. Принаймні в тих записах, що лежали перед нею.

Вона вже почала думати, що пішла хибним шляхом, коли натрапила на розрив. Один із журналів обривався посеред року, а наступна сторінка починалась через чотири місяці. Роксана перегорнула назад, потім уперед. Чотири місяці просто зникли.

— Тут бракує сторінок.

Архіваріус підійшов не одразу. Глянув на дату й помітно напружився.

— Старі книги часто пошкоджені.

— Їх вирізали.

Краї були рівні. Надто рівні для випадкового пошкодження. Архіваріус потягнувся закрити книгу, але Роксана поклала долоню зверху.

— Не забирайте.

— Там нічого немає.

— Тоді навіщо забирати?

— Ці записи не допоможуть тобі зрозуміти те, що сталося зараз.

— А звідки ви знаєте, що я намагаюсь зрозуміти?

Він промовчав. Потім забрав руку й відійшов, а Роксана відкрила другу книгу. Якщо подію прибрали з одного журналу, сліди мали залишитись в інших. Тож вона почала шукати не самі вежі, а те, що вони після себе лишають. Втрати, списки загиблих, переміщення груп, зміни у складі Ешелону і знайшла.

За місяць до вирваних сторінок у центральному підрозділі служило сто сорок сім людей. Через пів року — дев'яносто двоє. П'ятдесят п'ять людей зникли зі складу. У списку загиблих за цей час значилось лише одинадцять, і в семи з них у графі «причина смерті» стояв прочерк. Ще шестеро були переведені. Решта просто зникла з паперів, ніби їх ніколи не існувало.

Роксана записала цифри. Потім знайшла старий фінансовий реєстр. Цього місяця витрати на поховання, лікування й відбудову вдесятеро перевищували звичайні. Причини не вказали, лише сухе: «Надзвичайні заходи після магічного інциденту».

Магічного інциденту. Не війни, не нападу, не пожежі. Наступного місяця з королівської скарбниці надійшов окремий платіж: «Відновлення постраждалих територій».

Територій. У множині. Роксана глянула на дату ще раз, і щось у пам'яті зачепилось. Вона знала цей рік. Його знав кожен, хто вчився в Академії Свічада. Рік попелу. Велика пошесть, що прокотилась південними й східними провінціями, випалила цілі міста й забрала сотні тисяч життів. Про неї писали в підручниках. На уроках історії вони заучували назви спалених міст і цифри загиблих. Наставник казав, що хвороба йшла так швидко, що мертвих не встигали ховати, і міста доводилось палити разом із ними. Хвороба.

Роксана повільно перегорнула журнал постачання за той самий рік. Старий звіт про ремонт дороги: «Східний тракт закрито у зв'язку з наслідками появи споруд». Споруд. Не однієї. Трохи далі: «Частину запасів перенаправлено до груп, що працюють на дванадцяти ділянках».

Дванадцяти. Вона перечитала слово кілька разів, і їй стало холодно, ніби в архіві раптом прочинили вікно. Ніякої пошесті не було. Роксана підвелась і пішла до архіваріуса.

— Рік попелу.

Він повільно підняв голову.

— Не знаю, про що ти.

— Дванадцять ділянок. Вирізані сторінки. Відбудова кількох територій. Сотні тисяч загиблих, яких записали на хворобу. — Голос у неї зірвався, і вона змусила себе говорити тихіше. — Це були вежі?

Архіваріус зблід і тепер Роксана побачила справжній страх на його вічно спокійному обличчі.

— Де ти це знайшла?

— У відкритих документах.

— Покажи.

— Спершу скажіть, що це було.

— Покажи мені записи, Роксано.

— Ні.

Він різко встав.

— Це не гра.

— Я знаю.

— Ні, не знаєш. — Його голос став тихішим. — Якби знала, не стояла б тут і не питала.

— Тоді скажіть.