19

Роксана відкрила рот.

— Не помітила, що зараження піде через нього в коріння, — сказала Синьва.

Роксана різко повернула голову.

— Синьво…

Крам подивився на них обох.

— Вогонь чий?

Синьва затрималась на секунду.

— Я мала перекрити поширення раніше.

Вона знову не відповіла прямо. Крам перевів погляд на Роксану.

— Твій?

Роксана стиснула щелепу.

— Мій.

— Ти перевірила дерево?

— Так.

— Коріння?

Роксана замовкла. Цього було достатньо.

— Наступного разу дивишся не тільки на місце удару. Все, чого звір може торкнутись після нього, теж частина контуру.

— Зрозуміла.

Крам перевів погляд на Синьву.

— Після повернення до цілителя.

Вона кивнула. На цьому він закінчив. Роксана ще кілька секунд стояла поруч із Синьвою, але нічого не сказала. Після пожежі будь-яке питання про те, навіщо та полізла відповідати першою, здавалося недоречним. До того ж Синьва вже рушила за іншими, тримаючи обпечену руку трохи відведеною від тіла.

Далі вони пішли за слідами двох звірів, які залишились. Доріжки кілька разів розходились, потім знову сходились біля струмка. За годину Торен першим помітив темну тушу між папороттю. Це був той самий звір, якого вони бачили біля косулі. Тепер він лежав на боці з роздертим горлом. Навколо було стільки крові, що мокрий мох здавався майже чорним. Марас присів поруч.

— Не наше.

Торен оглянув сліди навколо туші. Крам підійшов ближче й кілька секунд дивився на відбитки лап. Серед них залишались тільки одні свіжі сліди. Значно більші.

— Отже, третій, — сказав Торен.

Крам кивнув.

— І більший за обох.

Ближче до вечора вони його побачили. Звір стояв між деревами метрах у двадцяти від них. Він був значно масивніший за двох попередніх, із вузькою витягнутою головою, важкими плечима й майже голою шкірою на морді. Побачивши людей, не кинувся й не втік, а просто дивився. Торен підняв арбалет. Звір відступив убік.

— Не стріляй, — сказав Крам.

Вони рушили за ним. Через кілька хвилин звір зʼявився знову, цього разу на вузькій стежці між двома великими валунами. Щойно група наблизилась, відійшов праворуч у зарості. Марас насупився.

— Він не тікає.

— Може, до лігва веде, — сказав Торен.

— Він останній, — нагадав Крам. — Тож якщо й веде, то не до зграї.

Вони продовжили йти за слідами. Звір кілька разів зникав, але щоразу зʼявлявся трохи попереду. Він не наближався, не гарчав і не намагався атакувати. Лише відходив у певному напрямку. Незабаром вони вийшли до старої лісової дороги. Сліди звіра повертали праворуч. Ліворуч між деревами виднівся коротший шлях до струмка, де залишили коней. Торен зупинився.

— Якщо він водить нас колами, ми до ночі звідси не вийдемо.

Він звернув ліворуч. Звір зʼявився майже одразу, але цього разу загарчав. Торен зупинився.

— Хтось вирішив показати зубки.

Він зробив ще крок і в цей момент звір кинувся. Марас устиг підняти землю перед Тореном, і істота врізалась у камʼяний виступ. Вона відскочила, але не стала переслідувати Торена, коли той відійшов назад. Замість цього залишилась між групою й лівою стежкою. Роксана дивилась на неї.

— Він не хоче, щоб ми туди йшли.

Торен коротко глянув на неї.

— Звідки ти знаєш, чого воно хоче?

Роксана ще раз подивилась на звіра.

— Не знаю.

Марас перевів погляд на праву стежку.

— Можемо обійти.

Крам кілька секунд мовчав, потім кивнув. Вони рушили праворуч і в цей момент вір зник. За кілька хвилин дорога знову розділилась, і Торен зупинився.

— Ліва гілка все одно веде до струмка.

— Не йди, — сказала Роксана.

Він повернувся до неї.

— Знову через нього?

— Він двічі напав тільки тоді, коли ми пішли в той бік.

Марас озирнувся на дерева.

— Вона права.

Крам дав знак іти праворуч. Вони пройшли ще кілька десятків метрів, коли позаду затріщали гілки. Звір біг просто на них. Торен відскочив убік, Марас підняв із землі каміння, а Роксана відійшла до дерева, шукаючи чистий кут для удару. Істота проскочила між ними й кинулась на вежира, який опинився ближче до лівої стежки.

Синьва вдарила водою в груди звіра. Він похитнувся, і Роксана перевірила землю під його лапами, коріння поруч і стовбур за спиною. Чорних прожилок не було. Вона дала короткий удар вогнем у бік, і цього разу нічого не спалахнуло.

Марас збив істоту каменем, Торен зайшов збоку й вдарив під передню лапу. Звір ще намагався піднятись, коли Роксана підійшла ближче й другим ударом добила його. Торен витер лезо об траву.

— Троє.

Марас кивнув.

— Троє.

Крам присів біля тіла, оглянув лапи й пащу, потім перевірив землю навколо. Свіжих слідів, окрім тих, що належали вбитому звірові, не було.

— Схоже, це всі.

Роксана майже не слухала. Звір лежав головою в бік лівої стежки, якої весь цей час намагався їх не допустити.

— Треба подивитися, що там.

Крам простежив за її поглядом і кивнув.

— Подивимось.

Вони повернулись до лівої стежки мовчки. За кілька десятків метрів земля різко просіла, утворивши широку западину. Між чорними наростами внизу біліли людські кістки, а поруч лежав іржавий нагрудник зі старим знаком Ешелону. Крам одразу наказав не спускатись. Роксана вже хотіла відійти, коли помітила біля одного зі скелетів металевий циліндр. Торен витягнув його гаком, а Крам відкрив. Усередині зберігся напівзотлілий клапоть паперу.

— «Третій день спостереження. Звірі не залишають заражену ділянку навіть під час переслідування», — прочитав Марас. Провів пальцем нижче, де чорнило майже зникло. — «Атакують лише тих, хто намагається пройти до осередку. При відступі переслідування припиняють».

Роксана підняла голову.

— До осередку?

Крам забрав аркуш.

— Старий польовий запис.