18

Синьву вперше поставили з ними в один загін через чотири дні після її повернення. Роксана дізналась про це вже у дворі, коли Крам зачитував імена перед виїздом. Синьва стояла трохи осторонь у темному спорядженні Ешелону, з мечем за спиною і широкими шкіряними ременями на запʼястках. Побачивши її серед Торена, Мараса й решти вежирів, Роксана знову відчула те саме неприємне зміщення, яке виникало щоразу, коли Синьва робила тут щось звичне. Отримувала зброю, перевіряла спорядження, знала, де ставати й куди йти. За три тижні її відсутності тут встигло зʼявитись ціле життя, про яке Роксана нічого не знала.

Цього разу їх відправляли не до вежі. За два дні до того лісники знайшли на північ від міста трьох розірваних оленів, а наступної ночі щось витягнуло худобу з хліва на краю найближчого села. За слідами швидко визначили демонічних звірів. Кілька років тому неподалік матеріалізувалась вежа, з якої під час першої зачистки вирвалась частина створінь. Більшість убили ще тоді, але кілька зникли в лісах. Останні роки їх майже не бачили.

Крам розгорнув карту на борту воза й показав ділянку лісу між двома струмками.

— За слідами — троє. Один більший, двоє менші. Якщо не розділяться, працюємо як з групою. Якщо розійдуться — не женемося поодинці. Район досі заражений магією старої вежі. Чорні прожилки на корі, корінні чи ґрунті не чіпати. Вони проводять магію між собою, поки заражені ділянки зʼєднані. Вогонь використовувати короткими ударами й тільки якщо бачите, куди може піти жар після влучання.

Роксана кивнула разом з іншими. Синьва стояла майже навпроти й дивилась на карту. Крам окремо попередив магів Води, що якщо заражений контур загориться, гасити полумʼя зверху майже марно. Воду треба заводити в землю й розривати звʼязок між коренями. Роксана мимоволі глянула на руки Синьви й одразу відвела очі.

Перші сліди вони знайшли приблизно за годину. Глибокі відбитки лап ішли вздовж струмка, потім губились на камʼянистому ґрунті й знову зʼявлялись біля старого поваленого дуба. Торен присів поруч, провів пальцями над землею, не торкаючись її, і показав на здерту кору. Під нею тягнулися тонкі чорні лінії.

— Свіжі, — сказав він.

Крам наказав рухатись далі. Ліс поступово густішав. Сонце майже не пробивалось крізь крони, земля під ногами залишалась вологою після нічного дощу, але серед моху траплялись сухі чорні плями, де не росло нічого. Роксана вже бачила таке біля старих веж. Магія могла залишатись у ґрунті роками, змінюючи коріння, кору й усе живе, що надто довго перебувало поруч.

Першого звіра вони помітили біля невеликої вирубки. Він стояв над тушею косулі й підняв голову на звук кроків. Здалеку нагадував великого вовка, але передні лапи були занадто довгими, плечі виступали майже на рівні голови, а чорну шкіру між клаптями шерсті прорізали темно-червоні лінії. Звір кілька секунд дивився на людей, потім кинув тушу й рвонув у дерева.

— Перший, — тихо сказав Торен.

— Не гнати, — одразу наказав Крам.

Ніхто не рушив за ним. За кілька секунд праворуч затріщали гілки, і другий звір ударив із заростей, увесь цей час ховаючись значно ближче. Він збив одного з вежирів із ніг і проскочив між деревами раніше, ніж Торен устиг перехопити його. Марас підняв із землі камінь, перекривши звірові шлях, і той різко змінив напрямок.

Роксана побачила, що він іде просто на Торена. Позаду звіра стояло дерево без чорних прожилок, земля під ним теж виглядала чистою, тому вона звела два пальці й звузила полумʼя до короткого спрямованого удару. Вогонь влучив точно в бік. Звір сіпнувся, втратив рівновагу й лапами врізався у старий корінь, що виступав із землі.

Тоді під його шкірою спалахнули темно-червоні лінії. Роксана встигла побачити, як світло пробігло від обпаленої рани до лапи й перейшло в корінь. На деревині проступили чорні прожилки, яких вона не помітила під шаром моху, і за мить вони загорілись зсередини. Вогонь не зачепив мокру траву й не пішов по звичайній корі. Натомість червоне світло побігло під землею, з одного зараженого кореня на інший, і виринуло за кілька кроків від них. Роксана одразу обірвала закляття, але звʼязок уже замкнувся.

— Назад! — крикнув Крам. — З чорного ґрунту геть!

Червоні лінії розбігались під мохом нерівно, спалахуючи лише там, де заражене коріння торкалось одне одного. В одному місці вогонь згас, натрапивши на чисту землю, зате майже одразу виринув праворуч, біля двох старих дерев. Ґрунт тріснув, із-під коренів ударив жар, і один із вежирів ледве встиг відскочити. Інша смуга пішла в протилежний бік і відрізала Торена разом із чоловіком, якого звір щойно збив.

Торен уже тягнув пораненого назад, але за їхніми спинами загорівся ще один корінь. Звичайна земля між ними залишалась холодною, проте чорні прожилки тягнулися далі, і Роксана бачила, як під мохом одна за одною займаються нові ділянки. Якщо вогонь замкне ще один контур, Торен із пораненим опиняться всередині.

Синьва зреагувала максимально швидко. Вона вдарила водою не по відкритому жару, а поперек чорних прожилок, просочуючи землю до самого коріння. Там, де вода проходила достатньо глибоко, червоне світло гасло й уже не могло перейти далі. Вона швидко прокладала мокру смугу між вогнем і Тореном із пораненим, але щоразу, коли потік торкався розпеченого зараженого коріння, вгору виривалась густа пара.

Спочатку Роксана бачила Синьву цілком, потім лише її обриси. Та йшла вздовж лінії займання, не відступаючи навіть тоді, коли почервоніла шкіра на правій кисті. Чергова тріщина спалахнула ближче до Торена, Синьва змістила потік і здригнулась від пари, що вдарила просто в руку.

— Синьво, відійди!

Та не озирнулась. Роксана кинулась до неї, схопила за плече й потягнула назад. Синьва різко розвернулась і відштовхнула її так сильно, що Роксана мало не впала на коріння.

— Не чіпай мене.

— Ти себе спалиш!

— Там люди.

Синьва повернулась до вогню й знову підняла руки. Роксана завмерла на кілька секунд, не стільки від самого поштовху, скільки від того, як це прозвучало. Синьва завжди першою зважувала ризик, завжди зупиняла Роксану, коли та лізла напролом, а зараз говорила про власну руку так, ніби її взагалі не існувало.