17

На рейд вони виїхали наступного ранку. Роксана майже не спала. Кілька разів прокидалась серед ночі й одразу бачила перед собою руки Синьви — темні смуги навколо запʼястків, натерту шкіру, широкі ремені, якими вона потім усе це закрила. За ними приходив знак Ешелону на комірі, коротке «я зробила вибір» і той різкий погляд через плече, щойно поруч зʼявився Крам. 

Крам повідомив про виїзд ще до сніданку. Вежа зʼявилась за кілька годин їзди від столиці, біля старого маєтку, який давно стояв порожнім. Померлий маг належав до Колегії Дослідників, жив сам і останні роки майже не залишав будинку. Вежа піднялась уночі й до світанку встигла поглинути частину саду та господарських споруд.

— Четвертий рівень, — сказав Крам дорогою. — Усередині вже втратили двох людей з місцевої варти. Тіла не знайшли.

Роксана сиділа навпроти й дивилась у вікно.

— Чула?

Вона підняла голову.

— Так.

Крам затримав на ній погляд трохи довше.

— Повтори.

Роксана роздратовано видихнула.

— Четвертий рівень. Двоє зникли. Тіл немає.

— Добре.

Торен, який сидів поруч, коротко глянув на неї, але нічого не сказав. Роксана відвернулась назад до вікна. Коли вони прибули, вежа вже піднялась вище даху старого маєтку. Темний камінь проріс крізь стіни будинку, перекрутив балкони й частину даху, а сад навколо вкривав тонкий сірий пил. Кілька дерев біля входу стояли без кори, ніби хтось зняв її довгими рівними смугами від коріння до верхніх гілок.

Крам розподілив групи біля входу.

— Не розходитись. Якщо щось змінюється — говорите одразу. Тут уже був один опис істоти, але він нічого не вартий.

— Чому? — запитав Марас.

— Бо ті, хто її бачив, описали двох різних монстрів.

Роксана нарешті перевела увагу на нього.

— Двох?

— Один говорив про істоту на чотирьох кінцівках. Другий — про людиноподібну.

— І обидва зникли?

— Один встиг вийти.

Крам подивився прямо на Роксану.

— Тому очі тримай відкритими.

— Я завжди тримаю.

— Не сьогодні.

Вона стиснула щелепу, але відповідати не стала. Перший рівень виявився майже порожнім. Коридори нагадували внутрішність старого будинку, але двері вели не туди, куди мали. За кухнею починались вузькі камʼяні сходи, одна зі спалень відкривалась у довгий зал без вікон, а стіни час від часу здригались, ніби вежа повільно перебудовувала себе навколо них.

На другому рівні вони знайшли кров. Темні плями тягнулися вздовж підлоги й зникали за поворотом. Торен присів біля сліду, але Крам одразу наказав не торкатись. Роксана дивилась на темну смугу на камені й раптом згадала багряне кільце навколо запʼястка Синьви. В цей момент вона навіть не помітила, що відстала на кілька кроків.

— Ліворуч! — різко крикнув Торен.

Вона повернулась запізно. Щось темне метнулось із бічного проходу. Марас ударив першим: камінь виріс із підлоги й збив істоту в стіну. Роксана підняла руку, але вогонь вирвався пізніше, ніж мав, лише зачепивши монстра по боці.

— Роксана! — гаркнув Крам.

Істота була низькою, майже на чотирьох кінцівках, із надто довгими руками й спиною, вигнутою під неприродним кутом. Сіра волога шкіра натягувалась на кістки, обличчя майже не мало рис. Роксана вдарила вогнем вдруге і цього разу влучила. Монстр заверещав і зник у темряві.

— Не гнатися, — сказав Крам.

Роксана опустила руку. Крам глянув на неї.

— Де ти була?

— Тут.

— Ні.

Вона нічого не відповіла. На третьому рівні коридори звузились, стеля стала нижчою, а сірий пил під ногами лежав уже товстим шаром. На стінах зʼявились довгі паралельні подряпини на висоті людських плечей. Торен зупинився біля однієї з них, швидко оглянув і провів поглядом далі по коридору.

— Воно тут ходить інакше.

— Якщо це те саме, — відповів Марас.

За наступним поворотом почулися повільні кроки. Крам підняв руку, зупиняючи групу, і за кілька секунд із темряви вийшла висока постать, здалеку майже людська. Вона рухалась повільно, трохи волочачи одну ногу, і лише коли наблизилась, стало видно неприродно довгі пальці та суглоби, що згинались під неправильним кутом. На одному запʼястку темніла рівна смуга.

Роксана затримала на ній погляд. Перед очима одразу промайнула рука Синьви, яку та поспішно сховала під мокрим рукавом.

— Назад! — крикнув Крам.

Марас відреагував першим. Камʼяна стіна виросла просто перед істотою, але замість того, щоб врізатись у неї й відлетіти, монстр розпластався по поверхні темною масою. Його тіло втратило звичну форму, розтягнулось по каменю й поповзло вгору так швидко, що Торен лише встиг крикнути про стелю.

Роксана провела полумʼям уздовж стіни. Істота зірвалась вниз, проте на підлогу впала вже на чотири кінцівки. Не затримуючись ні на мить, вона кинулась на Торена. Той встиг виставити меч і розсікти їй плече, але удар майже не сповільнив монстра. Довга рука врізалась Торену в груди й відкинула його до стіни.

Роксана вдарила вогнем. Полумʼя накрило істоту повністю, і вона вже чекала, що та відступить, але монстр пішов просто крізь нього. Сіра шкіра швидко почорніла й затверділа, вкриваючись грубою кіркою там, де її торкався жар.

— Роксана, назад!

Вона повернулась на голос Крама й саме цим подарувала істоті потрібну мить. Удар прийшовся збоку. Роксана врізалась плечем у стіну, меч вислизнув із руки й дзенькнув об камінь. Монстр уже розвертався до неї, тому вона майже навмання викинула вперед долоню й ударила вогнем просто йому в обличчя. Істота відсахнулась, і цих кількох секунд вистачило, щоб Роксана перекотилась убік, схопила меч і знову підвелась.

Монстр не кинувся слідом. Його тіло почало змінюватись просто перед нею: довгі передні кінцівки коротшали, спина вирівнювалась, ноги перебудовувались, поки за кілька митей істота знову не стала схожою на людину. Потім вона повільно підняла руку.