12

Наступного ранку Роксана прокинулась раніше за дзвінок і ще кілька хвилин лежала, дивлячись у стелю. Першою думкою була вежа. Не опік на боці, який неприємно тягнув під повʼязкою, і не сьогоднішнє тренування. Перед очима одразу зʼявилось чуже обличчя, яке поступово ставало її власним, і губи, що ворухнулись уже тоді, коли істоті не залишилось нічого копіювати.

Не хочу помирати.

Вчора після повернення вона майже переконала себе, що могла щось неправильно почути через тріск полумʼя. Це було найпростішим поясненням. Вона була виснажена, налякана, отримала удар у бік і весь бій дивилась на істоту, яка змінювалась просто на її очах. Можливо, мозок просто склав знайомі звуки у зрозумілу фразу.

Проблема була в тому, що Роксана прекрасно памʼятала кожну секунду. Монстр копіював її рухи, вогонь, голос, навіть реакцію на біль, але останні слова точно не належали їй. Саме тому після сніданку вона вирішила знайти когось, хто служив у Ешелоні достатньо довго, щоб бачити значно більше за неї.

За сусіднім столом сидів Рейд. Йому було близько пʼятдесяти, а в Ешелоні він служив ще до того, як Роксана навчилась нормально контролювати власний вогонь. Вона кілька разів працювала з ним на спільних зачистках і знала, що за роки служби він побував у десятках різних веж. Роксана взяла чашку й пересіла до нього.

— Учора я зустріла істоту, яка копіювала мене. Спочатку рухи, потім магію, обличчя й голос.

Рейд підняв на неї очі.

— Бувають і такі.

— Маг, після якого залишилась вежа, був магом повітря, але істота використовувала мій вогонь.

— У вежах трапляються речі й дивніші.

Роксана кілька секунд дивилась на нього. Відповідь була надто спокійною.

— А потім вона сказала, що не хоче помирати.

Цього разу Рейд завмер. Лише на коротку мить, але Роксана помітила, як його пальці сильніше стиснули чашку.

— Вона повторила тебе?

— Ні. Я цього не говорила.

Він відвів погляд.

— Тоді забудь.

— Чому?

Рейд зітхнув і поставив чашку на стіл.

— Бо якщо почнеш шукати сенс у кожній істоті, яку зустрінеш у вежі, дуже швидко перестанеш нормально працювати.

— Ти вже бачив щось подібне?

Він подивився на неї довше, ніж було потрібно.

— Я бачив достатньо, щоб не намагатися зрозуміти все, що відбувається всередині.

Після цього Рейд повернувся до сніданку і Роксана більше нічого не питала, але саме його небажання продовжувати розмову й стало першою причиною, чому вона вирішила не зупинятись.

До тренування залишалось майже пів години, тому Роксана пішла до медичної кімнати. Там вона знайшла Елну — старшу цілительку, яка працювала одразу з кількома загонами й прослужила в Ешелоні багато років.

— Можна запитати?

Елна зупинилась біля дверей.

— Якщо недовго.

Роксана коротко розповіла про монстра, не вдаючись у деталі бою. Сказала про копіювання магії й зовнішності, а наприкінці про останню фразу. Цілителька вислухала мовчки.

— І що саме тебе непокоїть?

— Те, що воно говорило не мої слова.

Елна кілька секунд мовчала.

— Істоти можуть імітувати більше, ніж здається.

— Рейд теж сказав, щоб я не думала про це.

— Можливо, варто його послухати.

Роксана насупилась.

— Чому?

— Бо не кожна дивна річ усередині вежі має пояснення, яке тобі сподобається. А іноді його взагалі немає.

— Але ви обоє реагуєте так, ніби вже чули про щось подібне.

Елна подивилась на неї уважніше.

— Я сказала лише те, що сказала.

Після цього відчинила двері медичної кімнати.

— Тобі час на тренування.

Роксана не стала її затримувати, хоча тепер питань стало тільки більше. До тренувального майданчика вона прийшла вже роздратованою, і Тінь помітила це з першої хвилини. Роксана пропустила простий удар у плече, який у нормальному стані відбила б навіть не задумуючись.

— Зосередься, — коротко сказала Тінь.

Роксана стиснула зуби й підняла зброю. Наступний удар відбила. Потім ще один. Через кілька хвилин тіло змусило голову займатися тим, що відбувалось просто зараз, але під час першої ж перерви думки повернулись.

Після тренування Роксана пішла до архівної кімнати. Там зберігались звіти про старі зачистки, карти матеріалізованих веж і короткі описи істот, з якими стикалися загони. Більшість документів була доступна звичайним вежирам, якщо ті мали службову причину працювати з ними.

За столом сидів худорлявий чоловік в окулярах, якого вона кілька разів бачила під час оформлення звітів.

— Мені потрібні старі записи про істот, які могли копіювати магію або змінювати зовнішність.

Він підняв очі.

— За який період?

— За весь доступний.

Архіваріус трохи здивовано подивився на неї.

— Це кілька десятків років.

— Мене влаштовує.

— Для якого звіту?

— Не для звіту. Хочу перевірити одну річ після вчорашньої зачистки.

Цього вистачило, щоб його вираз змінився.

— Тоді потрібен дозвіл куратора.

Роксана насупилась.

— Чому? Загальні звіти ж відкриті.

— Загальні — так. Пошук за окремими властивостями істот погоджується зі старшим.

Вона вже збиралась запитати, навіщо потрібне окреме погодження для інформації, яка нібито й так доступна, коли позаду почувся знайомий голос.

— Роксано.

Вона обернулась. Крам стояв у дверях. Судячи з дорожнього плаща, бруду на рукаві й втомленого обличчя, повернувся зовсім недавно.

— Ви вже тут.

— Так.

Його погляд перейшов на архіваріуса.

— Що вона шукає?

— Звіти про істот, які копіювали магію та зовнішність.

Крам знову подивився на Роксану.

— Я читав звіт Гарда.

— Тоді ви знаєте, що істота використовувала мій вогонь, хоча вежа належала магу повітря. І знаєте, що вона сказала перед смертю.

— Знаю.