Лиха доля

Марк прокинувся в чудовому настрої і кілька хвилин ніжився на прохолодних шовкових простирадлах, думаючи про Вікторію. Минуло рівно рік з того дня, коли він, талановитий ветеринар із великими планами, зустрів дівчину неземної краси й закохався до втрати пульсу.

Спочатку йому здавалося, що вони – не пара, його доля – вічна френдзона, проте за останні місяці багато що змінилося. Вікторія охоче сприймала залицяння, погоджувалася на побачення, пристрасно відповідала на поцілунки… Особливо вчора! Як чудово вони проводили час! Лише безглузда випадковість завадила зустріти ранок в одному ліжку.

Але сьогодні все буде інакше. Марк подбає, щоб жодна п’яна подруга, засмучена сестра чи нав’язливий колишній не влізли в ідеальне побачення, на якому він, можливо, наважиться не лише поговорити про почуття, а й натякнути на свої серйозні наміри.

Сьогодні! Хай би сонце опустилося швидше!

Будильник заграв енергійну мелодію. Марк дослухав до кінця і лише на останній ноті вирушив у душ. На серці було легко і вільно, хотілося співати та ділитися щастям! Не важливо, що гарячої води не дали, не важливо, що кава закінчилася, не важливо, що щоденник обіцяв важкий день на роботі. Головне – у дзеркалі відображався чоловік, який проведе решту життя з прекрасною Вікторією, студенткою філфаку, найкращою з дівчат у цьому світі.

Вони – повні протилежності. Марк – блакитноокий блондин атлетичної статури, Вікторія – мініатюрна брюнетка із пристрасними чорними очима. Марк носить джинси, футболки та кеди, Вікторія – лише елегантні сукні та високі підбори. Марк вважає фастфуд порятунком у насичених буднях ветеринарії, Вікторія дотримується здорового способу життя та подумує про вегетаріанство. Марк не проти скоротати вечір за переглядом серіалу, Вікторія віддає перевагу сучасній прозі. Марк… Та навіщо перераховувати? Це не має жодного значення, адже Марк та Вікторія створені одне для одного.

На сходах довелося затриматися, щоб допомогти літній сусідці Антоніні Степанівні зловити її розпещену кішку Лялю, а потім – не менш примхливу онучку Юлю.

– Який ви сьогодні гарний, дядечку! – наївно оголосила дитина, втішена несподіваною грою. – Як із кіно!

Марку це полестило, і хоч Антоніна Степанівна, зачиняючи двері, встигла проїсти йому мозок за неправильне поводження з Лялею, на серці стало тепліше. Хотілося вірити, що і Вікторія помітить новий костюм і сучасну зачіску – такі самі, як ті, з модного журналу, про які вона відгукнулася зі схваленням.

Надворі яскраво світило сонце і цвіли каштани. Марк упіймав таксі і вкотре задумався щодо купівлі автомобіля або й навіть житла ближче до роботи. Чи краще наважитися і розпочати свою справу? Може, відкрити маленьку ветеринарну клініку? Вікторія любить незалежність, а неподалік здають непогане приміщення. Це б її порадувало.

Подумки розписуючи райдужні перспективи, Марк подолав затор на мосту і задумливо подивився на рекламний щит з інформацією про ювелірний магазин, який нещодавно відкрився десь у центрі. Дівчина на яскравому фоні демонструвала незвичайні перлинні сережки – майже такі, як були у прабабусі Вікторії, але загубилися під час революції. Марк бачив їх на старій вицвілій фотографії. Можливо, саме зараз доля натякала, що треба змінити звичний ритм життя і вчинити як велить серце?

Ні, на жаль, це неможливо. Марк ветеринар, на нього чекають пацієнти, їх не можна залишати без допомоги. Але надвечір, коли робочий день закінчиться, Вікторія оцінить подарунок. Вона зрозуміє, наскільки тісний зв’язок між ними. Це не просто інтрижка – їх звела сама доля.

Марк літав як на крилах, чекаючи побачення з коханою. Вони домовилися зустрітись у нього на роботі, щоб не гаяти жодної хвилини спільного часу. Він уявляв, як приведе Вікторію до ресторану, замовить її улюблене вино, відкриє оксамитову коробочку…

– Вибачте, сережки «Володарка морів» продані, – приголомшили його в ювелірному магазині, куди Марк з’їздив під час обідньої перерви. – За кілька хвилин до вас якийсь чоловік шукав саме їх. Це ексклюзивна річ, другої такої немає.

Марк зустрів того чоловіка, коли заходив. Палкий брюнет років двадцяти п’яти, на перший погляд – типовий плейбой-мільйонер, але щось у його образі видавало не просто гульвісу, а небезпечного типа, замішаного у великих справах. Можливо, те, що за ним стежили. Можливо, зброя, що на мить з’явилася з-під піджака. Можливо, погляд хижака, що ніколи не проґавить здобич.

До кінця дня Марк ходив як у воду опущений, і лише побачивши за склом Вікторію, підбадьорився. Це маленька поразка, найголовніше все ще попереду! Він знайде набагато кращий подарунок, виконає кожне бажання своєї обраниці! Поточне завдання – зробити її щасливою цього вечора. Усмішка, підтримка…

О ні!

Якийсь покидьок втратив контроль над автомобілем і мчав прямо на радісну дівчину!

Марк кинувся у вікно. Він зумів відштовхнути Вікторію, проте сам потрапив під колеса.

За кермом сидів чорнявий тип, що перехопив сережки в ювелірному. Він був серйозно поранений. Дві вогнепальні рани в плечі, один постріл зачепив скроню… Більшого Марк не побачив, тому що помер на руках у Вікторії, встигнувши сказати, як сильно її любить, і побажати їй щастя.

***

{– Фух, нормально. Вибач, Марку, ти мені подобався, але читачам чомусь не зайшов, тож земля тобі пухом. А Вікторії дамо особисту драму, поганого хлопця і таємницю бабусиних сережок. Нормальний зачин на другу частину. Даремно я взагалі витягла тебе із френдзони. Шкода, так… Ти був моїм улюбленцем. Прощавай.}