Розділ 5

Даніель, що там сталося?-Все в порядку?
Каміла витерла сльози та підійшла до мене.Насправді вона не тримала образи на мене, її щире переживання підтвердило це.
-Мені потрібно їхати.-Вдома якийсь переполох стався потрібно розрулити.-Ти вже не ображаєшся?-Якщо потрібно я зараз подзвоню сестрі й скажу, що не зможу приїхати.
-Ні, звісно їдь, раптом щось серйозне.-Як все там вирішиш розповіж, що ж  таке трапилось.
-Добре, зможете мене підкинути?- Бо таксі о такій годині я навряд чи спіймаю.
-Без питань тільки речі заберу.
Коли ми під'їхали до будинку я помітив, що нікого з охорони й просто обслуговуючого персоналу не було.Ранній відпуск?Чи щось жахливе...Тут вже потрібно сподіватися на краще.
-Лора!-Мамо!-Ви де там всі?-Господи чому в домі так тихо й темно?
-Не кричи!
З вітальні почувся знайомий голос.Лора сиділа та чекала на мене в шкіряному кріслі стривожено поглядаючи туди-сюди.
-Що у вас тут таке?Де всі?-Чому нікого з охорони немає?
-Сідай!-Ти хоч уявляєш краплею свого мозку чим нам обійшлися твої гулянки?
-Та ти мені поясниш нарешті, що тут коїться?
-Вночі Тео захотів побачитися з тобою, а я думала ти вже вдома.-Він пішов до твоєї кімнати зачекався і заснув.-Було вже пізно тому не стала його будити й просто пішла до своєї кімнати.-Мабуть вночі його щось розбудило та він пішов мене шукати...зазирнув до вітальні.-В той момент батько жорстоко розправлявся з одним зі зрадників.
-Це той, що ворогам інфу зливає?
-Не перебивай!-Після всього, що я розповіла тебе хвилює тільки особа того чоловіка?
-Та ні.-Тео це побачив?
-Так...а найгірше те, що батько це помітив, але не зупинився.Мій маленький хлопчик бачив все, чув його останні благання поки батько навіть не думав зупинятися.
-Я негайно поговорю з ним.-Він вже зовсім перестав бути людиною?-Ні, я все розумію про передачу посади типу і все таке, але хіба ж йому зовсім не шкода його всього чотирьох річного внука?
-Не ходи.-Мати вже була й добром це не закінчилось.
-Він вдарив її?
-Даніелю...
-Я питаю він знову зробив це?-Ну все цього разу я йому не пробачу!

Злість переповняла мене ще з того дня, але сьогодні ця межа урвалася.Я вийшов з вітальні й швидко пішов до батькового кабінету.Поки Лоріана бігла за мною благаючи зупинитись.
-Даніель, прошу тебе!-Зупинись!
-Лора забери Тео й закрийтеся в кімнаті, ввімкни йому голосно мультики.
-Я цього не дозволю!-Він же тебе поб'є!
-Це більше не може продовжуватися.
Я пішов до кабінету поки сестра закривала в кімнаті мого племінничка.
-Як ти міг?-Взагалі совісті не залишилося?-Онука тобі не шкода?-Ти справжній звір!
Він навіть голови в мою сторону не повернув.
Тим часом у Лоріани
-Тео любий посидь трохи в кімнаті.
-Не хочу!
-Прошу тебе, сонечко всього трішки.-Давай в щось пограємо?Поки мій маленький син рвався з кімнати моє серце розривалося на шматки.Розуміла, що маю зробити все щоб він не почув жодного звуку сварки.Поки я сиджу в цій кімнаті батько б'є його...минулого разу при такій сварці брата оперували.
В кабінеті
-Ну і чому ти мовчиш?-В душі совість проявилася?-Чи зрозумів який ти тиран?
-Годі Даніель!-Йди до кімнати!
Сказав він настільки сухо наче не людина взагалі.На його лиці не було жодної емоції, що ще більше провокувало мою злість.
-А якщо не піду?-Знову вдариш мене?-Тоді нумо!-Вперед!-Чи може заставиш мене дивитися на чиюсь смерть?-Я вже це давно пройшов!-Ще підлітком, дякуючи тобі.-А, ні зажди, я знаю!-Позбавиш мене права на посаду?-Вперед, я ще й подякую.-Але ти цього не зробиш!-Тому, що ти ніколи нічого не робиш для своєї родини!-Тобі важливі абсолютною всі!-Тільки, щоб не сім'я.
Він піднявся зі шкіряного крісла й став прямо навпроти мене.Так близько що я відчув його холодне дихання.
-То ти думаєш, що я нічого не роблю для сім'ї?-Якби не я, ти б не ходив на круті тусовки та не їздив на найдорожчих машинах.
-Ти знаєш, я готовий зараз же віддати це все в заміну на іншого батька!
-Що за гучні слова?-Не говори те, про, що потім пожалкуєш!-Ти теж не найкращий син про якого я мріяв.
-Окей, можливо я й поганий син, але,що тобі мати зробила?-Навіщо ти її вдарив?
Тим часом у Лоріани
-Годі, прошу тебе!Він сів перед дверима й стукав кличучи персонал якого сьогодні не було.Я підняла його й посадила на ліжко.
-Благаю тебе, сину.-Зможеш ще хоча б годину погратися і подивитися мультики.-Хочеш пограємо у твої улюблені картки з тваринами?
Він помагав заперечуючи головою, але зрозумів мене.Просто пішов і ліг на ліжко склавши ноги та крутившись.
Йому було погано після побаченого.Все на, що я мала сподіватися це дитяча розсіяна пам'ять.Можливо через деякий час він забуде про це все, але мушу визнати, забути смерть на твоїх очах, купу крові та крики про допомогу буде напрочуд важко.
Я сиділа погладжуючи його голівку, а на очах виступили сльози.Сльози болі, страху, переживань за брата.Хоча б його крики які все ж долинали через гучний мультфільм, я розуміла, що він там і поки все добре.
В кабінеті
-Ти не розумієш...
-Чого?-Того, що ти постійно завдаєш їй болю?-Це правда!
Він сильно зжав кулак.Напевне готуючись мене вдарити, що було очевидно.Не вперше таке трапляється, але цього разу я хотів нарешті вирішити все!
-Йди до кімнати й не показуйся мені в ближчі п'ять днів, а інакше...
-Що?-Хочеш вдарити?-Вперед!
Він дав мені сильного ляпаса й вже був налаштований продовжувати як до кімнати забігла перелякана мати.
-Благаю, Дем'яне зупинитись!-Ти робиш йому боляче!
-Йди!-Це ти його таким виховала!-Негідним слабаком!-Повним антонімом свого батька.
-Облиш його.-Прошу тебе!
Він схопив мене за голову й вдарив ще раз.Мама голосно заплакала підійшла й сіла на коліна перед батьком.
-Благаю тебе!-Він помилився, відпусти його.-Хочеш бий мене скільки захочеш тільки не чіпай сина.
-Якщо ти зараз не вийдеш, то отримаєш те, що так просиш.-Даніелю ти питав чому ми з твоєю матір'ю не лагодимо?-Вона слабка!-Я рідко беру її колись із собою тому, що вона лицемірна, на людях ідеальна жінка зі стальним серцем, а вдома слабка й нікому не потрібна, жалюгідна істота.-Тому дружину я тобі підберу зі свого круга!
-Ще чого!-Хто тобі сказав, що я взагалі буду одружуватися?-Й годі принижувати матір!-Можливо вона і наївна, але хоча б має серце, а це вже свідчить про твою жалюгідність.
Він дав мені ще одного ляпаса.На диво я не відчував якогось болю, це тільки ще раз пробуджувало у мені злість й нічого більше.
-Мамо, я обіцяю ,що зі мною нічого не трапиться!-Зараз піди й зачинивсь в кімнаті та ,що б не сталось не виходь.
Прошипів я їй на вухо й потім вона неохоче пішла, часом обертаючись на нас стривоженим поглядом.
-Ну ось сину.-Твоя горе-мати рятівниця пішла.-Залишивши тебе самого (з таким безсердечним тираном як я)...
-Ця розмова закінчиться якщо даш слово змінити своє відношення до нас.-Я сподіваюся, що в тебе хоча б честь залишилась.
-А якщо не дам?-Що ти мені зробиш?-Ти слабак!
-Ця фраза лунає з твоїх вуст від мого дванадцятиріччя.-Від тоді багато ,що змінилося ,батьку.
-Перевіримо?
Він дістав із кишені пістолет й притиснув дуло мені до голови.Можливо це божевілля, а можливо він просто жартує?Хоча як би людина не злилася вона не пристрелить власного сина.
Тим часом у Лоріани
Моє серце завмерло й розбилося на тисячу малих шматочків коли я почула постріл...Попри обіцянку братові я більше не могла сидіти в цій кімнаті та сподіватися на краще.Годі вже!
-Любий посидь трішки сам.-Я піду допоможу дядькові Даніелю й повернуся до тебе.-Хочеш я попрошу бабусю, щоб посиділа з тобою?
Я покрилася потом, руки тряслися наче божевільні слова вилітали швидко і незрозуміло.Коли помітила ,що Тео спить вирішила не будити його, а просто зачинити двері.Такі реалії життя дітей мафії, спати коли лунають постріли.
Я тихо зачинила кімнату та побігла до кабінету.
-Даніель!
-Що ти тут робиш?
-Я чула постріл.Коли повернула голову то побачила всього в декількох сантиметрах від брата слід від кулі на стіні.Напевне батько хотів добряче налякати його.
-Все я в нормі!-Повертайся до кімнати!
-Зажди!
Крикнув батько коли вона вже збиралася піти.
-Як там мій онучок?-Вже цікавиться перестрілками?-Просив купити іграшкового пістолета?
-Ти хворий?-Твій,,онучок" з ліжка не встає, а ти тут жартуєш?-Справді я все терпіла, але ти перегнув палку.
Вона підійшла й дала йому ляпаса.
-Бачиш Даніель.-Твоя сестра сміливіша...-Я перегляну її кандидатуру в...
-Тобі зовсім не шкода маму, твоїх дітей які ще в підлітковому віці надивилися цих кошмарів...-А що тобі зробив твій чотирьох річний онук?-Невже він десь провинився?-Чи зробив щось недоречне?-Він всього лише дитина!-Якіц ти наніс серйозну психологічну травму.
-Я вчив вас реаліям!-Все йдіть з моїх очей!-Сімейні розмови закінчено!
-Знову до тієї шлюхи поїдеш?
Цього моменту все наче завмерло.Батько потягнувся до руків'я пістолета й вистрілив.Я казав, що як би людина не злилася, але вона не зможе пристрелити власного сина?Забудьте.Це точно не про мого батька...Хоча я думаю слово ,,батько" тут буде не коректним.
На килимі з'явилися червоні плями.Звідки якщо я тільки ,що відійшов?Звідки якщо в мене не потрапила куля?Що за чортівня?
Ми із Лорою повернули голову до входу і на долю секунди відчули себе мертвими.На вході стояв Тео з кулею в плечі...Батько цілився мені в коліно, а натомість підстрелив маленького безвинного хлопчика який стояв притискаючи до себе м'якого медведика.Цей страх заглушив біль.Поки Лоріана плакала, а я викликав допомогу він не сказав ні слова, навіть не реагував на нас.Всього лише дивився в одне місце й все так само притискав іграшку.
-Любий мій, глянь на мене благаю.-Тео, синку поглянь на мене.-Ні!-Не закривай очі прошу!-Тео любий відкрий очі!-Глянь на мене я благаю.
Тут є відповідь на запитання чому ж я так не хотів стати Доном?Я першу чергу не хотів стати своїм батьком.Той хто знаходить в чиїсь смерті подвиг не розуміє, що навіть якщо він зробив це на благо, він в першу чергу вбив!
Лора трясла свого пораненого чотирьох річного непорушного сина із закритими очима, який все ще тримав м'якого медведика...