Розділ 2

 -Вітаю 
Здається безкорисно привітався чоловік в чорному.Якого зараз я б велів придушити власними руками.Поки батько вже був готовий реалізувати всі мої темні фантазії мати підозріло оглядала,,гостей".
-Що ви тут забули?
Хрипло мовив розсерджений батько.
-Оу, любий ми тут не надовго не переймайся всього лише скажемо щирі співчуття вашій болісній страті й уточнимо деякі нюанси
-Ви взагалі здуріли?-Наша родина зараз переживає важку втрату, а ви навідуєтесь обговорювати нюанси?-Та хто ви такі?
Мати почала підходити до чоловіка якому це зовсім не сподобалося.Батько її притримав тому, що розумів вона не справиться із 20 особами.
-Себіліє якщо ти зараз же не заспокоїшся я буду вимушений наказати охороні провести тебе до кімнати
-Я в порядку Дем'яне
-Ну ось і добре.-Запросите на каву дорогі ви мої
-Яка ще кава?Забирайтеся негайно!
Батько був обурений наглістю цього нестерпного чоловіка.Його син стояв поруч й вже був готовий долучитися як він подав знак не рушати з місця.Невістка покірно стояла поруч із сином не мовивши ні слова.На їх лицях було лицемірство яке, мабуть, накопичувалося там роками.
-Послухайте любі мої оскільки наша поважна Марія,,Царство їй небесне"залишила нас ми хочемо знати кому відійде правління кланом.
-В тебе із пам'яттю проблеми чоловіче?-Мені не пригадується, щоб говорилося про якісь зміни.-Я був та залишаюся при місці та смерть моєї матері нічого не змінила.-Охороно!!!-Виведіть їх негайно 
Крикнув батько, а потім зайшов всередину.Їхні крики обурено линули через зачинені двері
-Дем'яне ми ще повернемося!-Й наступного разу так просто не підемо.-Знай це
Сьогодні вже всім було не до вечері.Батько в пориві гніву піднявся до кімнати та гримнув дверима так, що вази затряслися.
-О Господи, що тут відбувалося взагалі
Лора нарешті спустилася зі своєї кімнати.
-Ти не повіриш!-Ці нестерпні кровопивці посміли явитися до нас на поріг.-Та, щоб їм мед отрутою став!
-Вони приходили?-Це вже зайшло занадто далеко.-Вам не здається?
-Хотіли справи клану обговорити щось по типу управління.
-О такій годині?-Ні ну вони таки зовсім подуріли
-Все діти годі вам.-Лоро нумо підіймайся до сина якщо хочеш вечерю тобі принесуть до кімнати.-А тобі Ромео вже теж би не завадило піти до кімнати
-Хах Ромео?З цього місця детальніше
-Сестро та годі тобі вже!
-Невже наш волоцюга закохався?-Хто вона?-Я її знаю?
-Сподіваюся, що ні
-Ой, тільки погляньте ви на нього.-Добре добре, але ми ще до цього повернемося.-Маленький пан просив передати, що чекає на вас у своїх покоях Даніелю.
-Ну якщо мій улюблений племінничок  на мене чекає тоді я піду
-Ти йди, але пам'ятай наша розмова не закінчена
Я піднявся сходами до кімнати Лори.Поки, що я не хочу запевняти себе та інших тому тримаю Аліну в секреті, але сподіваюся це не надовго.Я відчинив двері кімнати, на ліжку мене чекав вже більш веселий Тео.
-Ого, моєму хлопчику вже краще?В такому разі завтра з мене цукрова вата та похід на мультфільм.
Він радісно заплескав у долоньки й показав на обличчі радісну усмішку.
-Ну все, все Тео я вже піду, але ми завтра зустрінемося.-Добраніч хлопчику!

Наступного ранку мене розбудив клятий телефонний рингтон.Я був би злий на любого хто б не подзвонив.На екрані світився невідомий номер, але коли я підняв слухавку й почув її голос вмить прокинувся.
-Привітики, сподіваюся не розбудила?
-Привіт, Але, та ні я вже давно прокинувся
-Добре, як у тебе справи?-Маєш якісь плани?  -Ми можемо ми сьогодні зустрітися?
-Так, можемо тільки буде зручніше десь пізніше
-Тоді давай десь о сімнадцятій зустрінемося в одній забігайлівці адресу скину повідомленням
-Добре, тоді до зустрічі
Вона скинула трубку, а я безмежно зрадів.Вона сама подзвонила й запросила мене...Це так чудово.Але я теж молодець міг й сам би її кудись запросити.Можливо запропонувати зустрічатися їй сьогодні?А хоча...Напевно не потрібно поспішати,  жінки люблять рішучих чоловіків.
-Ця дівчина зведе мене з розуму.-Я вже зовсім заплутався
-Та невже?
Ох, деколи мені здається, що я живу не із родиною, а із сімейкою спец агентів.
-Що тобі потрібно Лора?
-Та так хотіла запропонувати прогулятися, але бачу у мого братика з'явилися не відкладні справи.
Вона щиро посміхнулася.А я й перечити не міг, вона мала рацію
-Ну як такі вже справи то ти перенесеш прогулянку на декілька днів?
-Ех, що не зробиш заради улюбленого молодшого братика.-Але пам'ятай Тео чекає прогулянки із дядьком
-Обов'язково.-Тоді із мене ще й кулька морозива
-Я тут переймаюся хворобою дитини, а він планує морозивом його годувати?Даніелю, мені реально шкода твоїх майбутніх дітей
-Так, годі вже сестро!
-Ну добре я пішла вже, якщо Тео кинеться в істерику тоді я не винна.
Хм, я ніколи не підіймав тему дітей.В дитинстві всі ми уявляли себе із другою половинкою та дітьми.-Але, що як це вже так близько?
До будинку завітали лікарі для повторного огляду.Вони не виявили погіршень тому всі зраділи.Та і йому самому вже краще.Звичайно він ще не одужав, але від морозива з цукровою ватою й мультфільмах він би не відмовився.Бачачи його я пригадую такого ж й себе в дитинстві маленький, веселий хлопчина та його красива, старша сестра яка допоможе й захистить будь-коли.Одного разу ми з однокласником не поділили м'яча і він мене штовхнув Лоріана такого галасу зчинила, що мене більше й пальцем ніхто не торкнувся.Вона стала чудовою матір'ю для свого сина незважаючи ні на що.
Я вже йшов до вітальні як мене спинив чимось схвильований батько.Ми із ним не те щоб часто розмовляли чи проводили час разом тільки якщо це не у справах клану чи не сімейна вечеря.
-Зачекай сину.-Нам потрібно з тобою серйозно поговорити.-Йди за мною
Я вже звик до такої манери спілкування частіше всього наказової.Він не з тих людей які погладять по головці та побажають хорошого дня.Він любить нас я знаю.Але ця його любов проявляється по своєму.Не показуючи її нікому він тримає її в собі глибоко в серці.
Коли ми зайшли до вітальні там сиділи: мати, Лора, представник паралельного клану і чоловік який зранку так збісив батька.