Пролог

Навколо панувала тиша.Чулися короткі схлипування родичів та друзів.Родина Мікеллі погнічено роздивлялася навколо, пригадуючи щасливі, безтурботні моменти.На очах хлопця виднілися сльози... Даніель тільки, що похоронив бабусю, вона була найближчою та найріднішою людиною для нього в цьому світі вічної темряви.Лоріана ледь стримуючись колисала сина, а батьки приймали співчуття.Хлопчик на руках не хотів заспокоюватися, все сильніше долинали крики дитини.Можливо він хоч і малий, але все розуміє.Мати нарешті не втримала

-Лора я думаю буде краще якщо ти забереш Тео на гору.-Дитині теж погано, а ти тут тримаєш його.-Нумо підніміться на гору як щось потрібно буде я піднімлюсь до вас Вона обережно взяла дитину та понесла нагору до кімнати з якої ще протягом декількох хвилин долинав дитячий плач, а потім стих, маленький Тео заснув.

Згодом я теж пішов не в силах мовити й слова.Все сталося так...раптово я абсолютно не був готовий до цієї втрати.Сьогодні я вже думав,- а що б було якби тут був дідусь?Він напевно б не витримав.Вони були ідеальними:дбайливими, щасливими люблячими.За їх прикладом можна створювати романи .Коли пригадую їх разом на лиці виступає незначна усмішка, а в очах радість.
Тим часом надворі заходить сонце, а гості потроху залишають нашу домівку виказуючи наостанок свій жаль.Я не перший день на цьому світі й знаю, що далеко не всі виказують їх щиро.Серед округи є багато лицемірів, але зараз було якось не до роздумів над цим.Батьки проводили останніх та присіли у вітальній.Вони довго мовчали обдумуючи події.Батьку було важко втратити люблячу матір.Зазвичай він не проявляє емоції, але бабуся була для нього всім.Мати натомість була пригнічена не настільки, вони не дуже ладнали.Проте по її виразу обличчя було зрозуміло, що їй нелегко.

Вони ще трохи посиділи та малими кроками піднялися до кімнати.У домі настала смертельна тиша.Кожен сидів та плакав, плакав від розуміння що її більше немає, моєї бабусі що гладила мене по голові та називала чудовим хлопчиком.Її немає і більше ніколи при ніколи не буде...Це рвало мою душу на шматки, а серце заставляло битися повільніше.
     Зранку мене розбудив тихий голос служниці який сповістив, що потрібно привести себе до ладу і спуститися до вітальні де мене чекали. Внизу я побачив чоловіка вбраного в елегантний костюм із краваткою який пильно дивився у якийсь папірець.Мені пояснили, що до нас завітав пан Тімотеріо, щоб прочитати бабусин заповіт.Маленькому Тео було нудно, але він мовчав вже не було крику який різав вуха, а тільки легкі схлипування які давали зрозуміти, що він ще не спить.

  Я не знав чого очікувати.Наша родина незвичайна тому й заповіт теж.Наше прізвище Мінеллі походить від якогось там пре далекого родича Крістіана Мінеллі який вперше очолив італійську мафію.І позаяк ви вже зрозуміли ми його нащадки, а тому теж належимо до мафії Італії ми один з найдавніших родів, що дає неабиякі переваги.Бабуся ніколи не очолювала клан, після смерті дідуся цим займався батько.
-Чи можемо ми вже розпочати?Запитав твердий голос Тімотеріо та очікував на відповідь.
-Так я думаю вже варто розпочати.Заявив батько.
-Я Марія Мінеллі......
Він довго й нудно зачитував нескінченний початок представлення та передісторії якої вам знати поки, що не потрібно.
  Тімотеріо через деякий час перейшов до розподілу майна
-Своєму синові Дем'янові Мінеллі я залишаю місце при владі управління клану.Та банківський рахунок на суму...
Тут пан в краватці писав числа на листку в робочому блокноті, а потім вирвав та показав батькові.Сума там перевищувала 50 мільйонів італійських лір.У нього завкруглилися очі.Але ціна за гроші занадто велика я думаю якби йому надали вибір він би обрав, щоб бабуся була тут.

   -Моїй невістці Себілії Мінеллі я залишаю будиночок на околицях Риму, дорогоцінності та брендові речі.
До речі бабуся завжди надягала стильні та вишукані речі.
-Своїм внукам Лоріані та Даніелю Мінеллі я залишаю по маєтку на прибережжі Середземного моря, автомобілі ще туди належав немалий банківський рахунок, але мене мало цікавили матеріальні дари.
-Ну й своєму правнукові Тео Мінеллі та майбутнім правнукам я залишаю порівну права на правління в клані й колекційні картини світу які я збирала з особливим запалом в молодому віці.
Ми подякували панові та розійшлися по кімнатах.Я приліг вже із меншим тягарем на душі.
-Знаю вона в раю.-Вона щасливо проводить час разом із дідусем.-Їй там спокійно 
Обдумуючи  приліг та не помітив як заснув.Перед очима постала бабуся яка безтурботно збирала квіти та в'язала вінок.
-Не плач.-Я в порядку пролунало із рожевих вуст м'яко наче пір'їна.
-О господи....я хотів підбігти та обійняти її хоча б у  сні, але тільки я хотів ступити крок як моє тіло поглинув гострий біль.
-У нас мало часу.Є в мене одне прохання яке я не змогла вказати в заповіті мій чудовий хлопчику.
-Все що захочеш.Зараз я був готовий виконати будь-яке її останнє бажання.Можливо тоді моя душа заспокоїться.
-З твоїм дідусем Даніелю я познайомилася в себе на батьківщині в Україні.-Він приїхав до мого батька за боргом.-На той момент ми не мали навіть за, що прогодуватися не кажучи вже про 10000 доларів які батько зичив через знайомих на лікування моєї матері...яка не витримала епідемії чуми.-Тоді твій дідусь взяв мене  взаміну грошам.-Батько був розбитий, але робити було нічого.-Ми покохали один одного по справжньому.-Мені було надзвичайно боляче втратити його.
Тут з-за дерев вийшла постать посміхаюсь широкою посмішкою в якій я впізнав дідусеву.
-Годі вже Маріє минуле згадувати.-Давай йому блище до справи розповідати.-Скоро вже ж прокинеться хлопчина.
-Отож ми хочемо, щоб ти одружився з українкою.-Справжній, та яка буде милою та люблячою, але з вогником в очах.
-Таким який може поглядом спалити армію ворогів.-Таким в якому буде гордість.-Щоб назвати себе Мінеллі.