Лицемір

Ми не завжди брешемо іншим.
Іноді — ми просто більше не знаємо правди про себе.

Найстрашніша маска — не та, що ми одягаємо.
А та, яку вже не можемо зняти.

Спочатку ми приміряємо обличчя.
Потім — вони приміряють нас.

Лицемір

Я лицемір чи лицедій?
Два обличчя в душі одній. 
Одне — для людей, блискуче, як мідь,
Друге — під ним, вмерло, мов тінь.

Я лицелюб — цілую відбиток у вікні,
Я лицежер — чужі душі гризу в тиші.
Я лицедер — зриваю маски з людей,
А свою — приростив — сліпу, без очей.

Я той, хто міряє лиця,
Приміряю, знімаю, ховаю.
Я той, хто міряє лиця,
І вже не пам’ятаю — яке моє є.

Я лицесвіт — у ньому я король,
Я лицемов — солодко брешу.
Я лицекрад — украв у них любов,
І з краденого себе ліплю.

Вночі приходить лицетруп,
Страшний, холодний, безіменний.
Шепотить, сідаючи впритул:
"Ти завжди мій, я незнище́нний".

Я той, хто міряє лиця,
Надягаю, зриваю, міняю.
Я той, хто міряє лиця,
І вже не знаю — ким я є.

Я лиценелюд — найстрашніше зі слів,
Усередині — гниль, ззовні — краса.
Я лицепад — в безодню падаю знов,
Та щоразу встаю і поправляю лице.

І в голові лунає один і той самий крик,
Кожного разу, коли шви зриваю:
"Де ти, справжній? Де ти в лицях тих?"
Та я посміхаюсь, й знову зшиваю.

Я — лицемір. Я той, хто міряє лиця…
І вже ніколи не знайду своє...

________

P.S. Ти точно знаєш, яке обличчя зараз на тобі?

Лицемірство — це не завжди маска для інших.

Іноді це десятки облич, під якими вже не залишилось жодного свого.