Глава 12. Порятунок

Лише коли обоє поринули в роздуми, Пенелопа зрозуміла наскільки мало місця було в цій ямі. Пара сиділа піджавши ноги, тому що варто було лише випрямити їх, то студенти вилізли б один на одного. Особливо гротескний вигляд у малій ямі мав високий Ксав’єр, тому молода леді декілька разів зачудовано поглядала на нього.

«Ми застрягли тут й уявлення не маємо, яким чином звідси вилізти. Я думала, що він останній в нашій групі, хто буде вести себе так спокійно і впевнено в антимагічній пастці» – подумала Пенелопа.

Раптом дівчина зрозуміла, що хоча сьогоднішні неприємності й надалі переслідували її, а рука продовжувала інтенсивно боліти, настрій дивним чином нормалізувався. Ба більше, Пенелопі захотілося сміятися від безвиході й безглуздості ситуації, у яку пара потрапила. Та вона, як молода вихована леді,  стрималася.

– Я знайшов... – тихо подав голос хлопець.

– Що?

– Формула телекінезу – ось що пропускає антимагічна пастка.

– Звідки ти це знаєш? – насупилася молода леді, пильно дивлячись на юнака.

– Щойно перевіряв, – Ксав’єр кивнув вбік, і лише зараз Пенелопа помітила маленький листочок, що повільно левітував у повітрі за допомогою магії блакитноокого.

– Й справді... – знітилась дівчина і її щоки залилися рум’янцем.

«Що з тобою сьогодні таке, Пенелопо?! – звернулася сама до себе зеленоока і подумки дала собі ляпаса. – Ти ж прагнула пройти смугу перешкод першою, а зараз сидиш тут і думаєш про дурниці, хоча мала б шукати вихід із ситуації. Навіть простолюдин випередив тебе в цьому!»

– Я зможу вас витягнути із цієї ями, – мовив блакитноокий.

– Зате я не зможу витягнути тебе, – рішуче відповіла молода леді і кивком показала на свою руку. Так як верхні кінцівки були провідниками мани в зовнішній світ, будь-яке їх пошкодження унеможливлювало використання магії, а використовувати формулу телекінезу на собі не міг навіть найталановитіший з усіх магів. Саме тому вихід для Ксав’єра був все ще закритий.

Поки Пенелопа гаряче міркувала, як витягнути обох, вона відчула легенький доторк вітерцю, який обволік всю її фігуру. Він був таким тендітним і ніжним, схожим на пестощі матері для своєї дитини. Це дивне почуття викликало бурю емоцій в душі молодої леді, саме тому вона не одразу зрозуміла, що відбувається.

Лише опинившись піднятою в повітрі зеленоока отямилася і збагнула, що то була магія юнака. Уже за декілька секунд дівчина знову стояла на смузі перешкод, дивлячись зверху донизу на Ксав’єра, який досі залишався в ямі.

– Впевнений, ніхто з студентів ще не здогадався, як вирватися із антимагічної пастки. Тепер ви можете першими прийти до професора, як і того хотіли, – мовив хлопець і добродушно усміхнувся.

– Я однаково не зможу пройти наступні перешкоди зі своєю рукою. Професор не зарахує мені це завдання.

– Я думаю, він поставиться з розумінням.

Пенелопа продовжувала стояти і безперервно свердлити поглядом блакитноокого. Той все ще усміхався, і ця усмішка здавалася дівчині занадто абсурдною у його ситуації.

«Він просить мене покинути його тут одного, – думала молода леді, не маючи сил відвести погляд від Ксав’єра. – Професор не буде одразу йти і допомагати йому. Він чекатиме, поки всі студенти закінчать завдання, а це може зайняти від декількох годин до пів дня. Як цей простолюдин може так усміхатися, кажучи, щоб я йшла далі без нього і залишила його тут самого?»

Насправді, нічого страшного не було в тому, щоб залишити хлопця одного в ямі на декілька годин. Хоч там трохи прохолодно, для блакитноокого, який майже все своє життя провів у холоді й голоді сиротинця, це були досить терпимі умови. Та для Пенелопи, яка цього не знала і з самого свого народження отримувала все найкраще, це було по-справжньому жахливо.

Хлопець також продовжував дивитися на молоду леді. Чи, можливо, було б правильніше сказати «спостерігати» за нею. Вираз збентеження на її обличчі приніс Ксав’єру якесь особливе задоволення, тому він не відводив очей від тендітної фігури, сподіваючись, що завжди зібрана і серйозна дівчина знову покаже свою розгубленість.

Деякий час Пенелопа беземоційно дивилася на юнака, але потім її постать знову почала випромінювати аристократичну впевненість, що майже межувала з погордливістю. Зеленоока зникла з поля зору Ксав’єра, так і нічого не сказавши.

Хлопець невдоволено цокнув, повністю розчарований стриманою реакцією молодої леді.

«Навіть не подякувала, – подумки буркнув він, після чого звернувся сам до себе. – Ксав’єре, а чого ти очікував від аристократки? Що вона буде розсипатися вдячністю перед тобою, простолюдином? Та швидше з’явиться друге сонце, ніж таке трапиться».

Юнак ще раз оглянув своє оточення, після чого почав складати новий план дій. Декілька хвилин він знову обмацував високі стіни, потім, остаточно впевнившись, що то звичайна земля, яка просто має антимагічні особливості, почав руками виривати невеличкі ямки і чіплятися за них. На щастя, на такій глибині земля була досить твердою та час від часу під руку потрапляло масивне каміння, завдяки якому зачепитися ставало легше.

У житті блакитноокого часто траплялися скрутні ситуації, завдяки яким він виробив у собі спритність і вміння викручуватися з них, а постійні конфлікти з одногрупниками-аристократами лише додавали йому можливості попрактикуватися зайвий раз, тому для Ксав'єра це не стало якоюсь занадто складною перешкодою. Звичайно, до тих пір, поки хлопця і його довгождану свободу не розділили декілька десятків сантиметрів верхнього шару пухкої землі. Вчепитися руками було неможливо, і хлопець повис на земляній стіні, не маючи змоги повністю піднятися на смугу перешкод і зовсім не бажаючи знову спускатися у холодну яму.

Час безперестанно йшов. Руки блакитноокого почали німіти, а голова відчайдушно намагалася знайти вихід і вирішення проблеми. Чи то юнак повністю використав на сьогодні свій енергійний ресурс, чи то пані Удача відвернулася від нього, але, як на зло, нічого не приходило на думку.