Глава 11. Неприємність

Пенелопа ринулася вперед, з легкістю долаючи магічні перешкоди. Вона спритно й рішуче відбивала наперед заготовлені атаки, наближаючись все ближче до фінішу. Граційно, немов кішка, дівчина проходила кожен метр, а попередній смуток і роздратування давно зникли з її свідомості, замінившись абсолютним задоволенням від самої себе та своїх дій.

Ксав’єр, який пообіцяв не заважати, тримався на крок позаду, слідуючи за леді. І хоча її самовпевненість сильно дратувала й обурювала його, хлопець не був проти, щоб замість нього розібралися з усіма перешкодами. Він хотів якомога довше приховувати свої здібності, а ініціатива Пенелопи вирішити все самій лише допомагала йому це зробити.

Через хвилин п’ятнадцять пара пройшла вже більше половини шляху. Попри це дівчина геть не втомилася і продовжувала бути активною, а от Ксав’єр знудився. Йому набридло знаходитися на крок позаду, тому хлопець порівнявся з Пенелопою і почав відбивати найлегші і найнепомітніші атаки.

Деякий час вони рухалися синхронно, аж поки дівчина краєм ока не помітила, що Ксав’єр почав її переганяти. Пенелопа здивовано сіпнулася, відчуваючи внутрішнє роздратування, але майже одразу взяла себе в руки і продовжила рухатися вперед, викинувши це з голови.

Почулося тихе потріскування під ногами, але, розгарячілі незнаним досі суперництвом, студенти не звернули на нього жодної уваги.

Попередні удачі пророкували парі швидке й успішне завершення завдання, тому вони повністю забули про небезпеки, думаючи лише про те, аби обігнати один одного. Все б так і продовжувалося, але варто було студентам пройти ще декілька кроків, як земля під ногами провалилася, і молоді люди стрімголов полетіли донизу.

Спочатку Пенелопа відчула різкий біль, що пройшовся по всьому тілі. Коли перед очима перестало кружляти, дівчина піднялася на ліктях. Декілька секунд Пенелопа відчувала себе повністю дезорієнтованою, поки нарешті усвідомила, що сталося.

«Провалилась... Провалилась у пастку прямо на смузі перешкод, – підсумувала зеленоока. – Але її точно раніше не було перед ногами».

Дівчина підняла свій погляд вище, намагаючись знайти хоч якусь відповідь на своє питання, та все, що вона змогла побачити – стрімкі земляні стіни і маленький клаптик блакитного неба.

Зрозумівши, що марно щось шукати, Пенелопа обвела поглядом яму і помітила Ксав’єра. Той вже встиг піднятись і привести свій одяг до ладу, тому обдивлявся земляні стіни, уважно обмацуючи їх.

Дівчина поспішила підвестись, та варто було лише обіпертись на праву руку, як сильний біль пройняв зап’ястя. Почувши тихий зойк, Ксав’єр нарешті відірвався від свого заняття і повернувся до напарниці.

– Міледі, що з вами? – хлопець показав найстурбованіший вираз обличчя, на який був лише здатний. Він кинувся до дівчини і допоміг піднятися. – Поранилися?

– Можливо, – буркнула Пенелопа і насуплено зиркнула на юнака, який декілька хвилин тому повністю ігнорував її існування і, замість допомоги, захоплено роздивлявся стіни.

– Дозволите глянути? – Ксав’єр люб’язно протягнув руку аби в неї дівчина вклала свою, але молода леді лише скептично глянула в блакитні очі хлопця. Він терпляче продовжив, приховуючи своє роздратування: – Обіцяю, я не нашкоджу. Лише гляну.

«А ти в нас, значить, знавець травм?» – подумки іронічно запитала себе Пенелопа, та все ж протягнула правицю.

Юнак ніжно охопив своїми великими долонями руку дівчини і трохи закотив рукав. Шкіра на тонкому зап’ясті була зчесана, і хоча пройшло зовсім трохи часу, рука вже почала набрякати.

Пенелопа хмурилася через постійний біль і була готова в будь-який момент вирвати свою руку з руки Ксав’єра, якщо він зробить ще болючіше, але доторки хлопця були ласкавими і майже невагомими.

Він торкався до неї так, ніби то була не її рука, а щось надзвичайно крихке і цінне. Щось таке, торкатись до чого він більше ніколи в житті не буде мати можливості.

Дівчина здивувалася, помітивши це, але вигляду не подала.

– Схоже на розтягнення зв’язок кисті, – підсумував блакитноокий.

– Справді?

– М-м, – кивнув юнак і задумався.

Пенелопа перевела погляд на Ксав’єра, який міркував над ситуацією й тепер не звертав на неї жодної уваги, і почала ретельно роздивлятися його.

«Він геть не спантеличений через мою травму. Спокійно оглянув її і швидко зробив висновки, – думала дівчина. – Так, ніби для нього ця ситуація є цілковитою буденністю...»

– На жаль, у нас немає з собою нічого твердого, щоб створити опору для руки, а прикласти лід...

– Це не важливо, – рішуче перебила хлопця Пенелопа. – Оскільки я травмувала праву руку, я не зможу більше користуватися маною. Вилізти з цієї пастки буде непросто. Зараз потрібно в першу чергу подумати про те, як вирішити цю проблему.

Ксав’єр декілька секунд ствердив поглядом земляні стіни, розгніваний тим, що його перебили, потім повернув голову до молодої леді і терпляче продовжив:

– У будь-якому випадку вибратися звідси буде важко. Стіни не реагують на магію. Саме тому я й хотів сказати, що навіть лід створити в нас не вийде. Ми ніби опинилися у просторі, який повністю блокує магію.