Глава 10. Смуга перешкод

Алі́тія, Амп, 380 рік

Ранок почався навдивовижу жахливо для Пенелопи. Голова була туманною, дівчина почувалася невиспаною і втомленою. Хоча це було геть не дивно, адже майже всю ніч молода леді витратила на навчання і підготовку до проєкту, тож поспати вона змогла лише декілька годин. Хоча це було не головною причиною її поганого настрою. Сьогодні дівчина мала пройти смугу перешкод разом із тим... Ксав’єром...

«Я, старша дочка герцога де Кра́їзена, в парі з простолюдином. Це ж просто смішно... Ха-а, гаразд, – заспокоювала себе Пенелопа. – Я аристократка, тому маю проявити поблажливість до нього. Покажу йому, як потрібно проходити смугу перешкод. Лише один раз. Після цього можна змити з пам'яті цю пляму сорому».

Молода леді ретельно перевірила, чи взяла всі свої речі, прискіпливо оглянула відображення у дзеркалі і, поправивши комірець, рішучими кроками покинула кімнату.

Спустившись сходами, Пенелопа зібралася зайти у вітальню і побажати батькам вдалого дня, але її зупинив дворецький Роберт:

– Міледі, герцог з герцогинею вже вирушили в дорогу.

– Вони... уже поїхали? – дівчина завмерла від здивування, так і не відчинивши двері.

– Вони вирушили сьогодні о п’ятій ранку. Десь завтра опівдні Їх Світлості будуть в І́дені. Ваш молодший брат повернувся з ними.

– Зрозуміло. Мене вони не попереджали про свій від'їзд, – тихо, ніби для самої себе, промовила Пенелопа.

– Ви ж знаєте, у герцога багато справ. Та і Її Світлість герцогиня бачить, як наполегливо ви навчаєтесь, тому не хотіла будити вас так рано... – турботливо заспокоїв Роберт, але так і не наважився глянути у вічі дівчині.

«Тобі не треба брехати, Роберте, – подумала Пенелопа. – Ми обоє знаємо, що мій сон – це останнє, про що вони б турбувалися».

Молода леді постояла так ще хвилинку, після чого наважилася поставити ще одне запитання:

– Вони казали, коли відвідають Амп наступного разу?

Дворецький відкрив рота, збираючись щось мовити, але ні одне слово так і не злетіло з його вуст. Він не знав, що відповісти.

Чоловікові було за п’ятдесят, і він багато років спостерігав за дорослішанням Пенелопи, і знав про її ситуацію найкраще з усіх.

Наскільки він за ці роки по-батьківськи полюбив Пенелопу, настільки і вона звикла й прив’язалася до нього, тому молода леді не хотіла бентежити Роберта своїми запитаннями і ставити його у скрутне становище.

– Карета готова? – перевела тему дівчина і нарешті відійшла від дверей вітальні.

– Так, міледі. Сподіваюся, сьогоднішній день принесе вам успіх і хороший настрій.

– Навзаєм, Роберте.

Пенелопа зручно вмостилася на сидінні, і карета покинула двір маєтку.

Без того жахливий настрій зіпсувався ще більше після ранішнього інциденту. До дратівливості і невдоволеності додалося ще й розчарування. Молода леді відчувала, як туга і смуток огортають її груди, тиснуть на всю її душу, додають туману в голові й болю в серці.

«Було зайвим вкотре показувати, що вам настільки байдуже на мене, – подумки звернулася до батьків Пенелопа. – Я знаю й пам'ятаю про це й без ваших нагадувань».

Дівчина декілька хвилин прислухалася до стукоту копит коней, перебуваючи в роздумах, але коли їй це набридло, вона звернула свій погляд у вікно.

Була сьома ранку, але прості жителі столиці вже давно працювали, намагаючись заробити собі на хліб. Малі діти, не маючи змоги навчатися, замість того, щоб безтурботно гратися, допомогали своїм батькам всім чим могли. Деякі з них, побачивши дорого прикрашену карету, вражено завмирали або ж емоційно показували пальцями на неї. Пенелопа, помітивши їхні непристойні жести і забруднений одяг, відразливо скривилася й якомога швидше прикрила вікно фіранками.

Через півгодини карета прибула до академії А́нсворт, і дівчина піднялася з оксамитових сидінь. Вона направилася у внутрішній дворик, де вже зібралася більша частина її групи. У натовпі майнула постать її найкращої подруги Арсіної, і Пенелопа направилася до неї.

Юнаки і дівчата, які прагнули здобути увагу старшої доньки герцога задля збільшення своєї популярності, привітно усміхалися Пенелопі і дружньо віталися. У відповідь вона лише стримано кивала, байдуже продовжуючи йти вперед.

Насправді молодій леді подобалося бути в центрі уваги. Вона любила, коли всі погляди притягувалися до неї, коли інші аристократи забували про свою гордість і були готові плазувати перед її ногами, аби отримати її прихильність. Та бували такі дні, як сьогоднішній, коли всі ці погляди не приносили задоволення, а лише роздратування. Ранок і так був мерзенний, тому аби не злитися ще більше через надмірну увагу своїх одногрупників, дівчина прискорила кроки.

– Доброго ранку, – привіталася Арсіноя, нарешті помітивши подругу. – Ти як? Маєш не дуже радісний вигляд.

– Справді? Це настільки очевидно?

– М-м, більше, ніж ти думаєш.

– Розкажу про причину після того, як пройдемо смугу перешкод, – пояснила Пенелопа. – А де твій напарник? Він, напевно, дякує небесам за можливість бути з тобою в парі. Давно ж клинці до тебе підбиває.