Глава 7. Парний проект

Ранок понеділка був звичайнісіньким для всіх студентів. Хтось сонно дивився у вікно і прикривав долонею рот, намагаючись сховати від інших свої позіхання, інші вже давно були бадьорими і збиралися в групки, аби обговорити щось цікавеньке. Але ні перші, ні другі не горіли бажанням вислуховувати зараз нудну лекцію. Та іноді доводиться робити те, що зовсім не хочеться.

Першою парою було заняття з Основ магії. Залишалося лише декілька хвилин до початку, як в аудиторію зайшов Ксав’єр. Він непомітно мишкою прошмигнув повз інших і, як завжди, сів за останню найвіддаленішу парту.

За півроку навчання в академії хлопець визнав, що такий алгоритм дій був найнадійнішим для єдиного простолюдина серед аристократів. Блакитноокий часто приходив найпершим, коли в аудиторії ще нікого не було. Він зашивався у найвіддаленіший куток, щоб ніхто з «благородних» його не помітив і не зачіпав. Та не притягувати до себе уваги в нього виходило не завжди, тому ще частіше Ксав’єр приходив останнім, коли вже розпочиналася пара, і ні в кого не було часу причепитися до нього.

Не встиг хлопець повністю розкласти письмове приладдя, як в аудиторію зайшов викладач.

Лоуренс Бе́ннет, як уже можна було здогадатися зі спільного прізвища, був чоловіком ректорки академії – місіс Амалії Бе́ннет. Професору було за сорок, але ніхто точно не знав, скільки літ він вже топче ряст. Одягнений у ділове вбрання, створене за головними модними тенденціями, чоловік завжди мав бездоганний вигляд, правильну осанку, самовпевнений погляд і досконалі манери. Якщо б можна було охарактеризувати його двома слова, то будь-хто сказав би – "істинний аристократ". Холодним поглядом своїх очей він міг легко змусити затихнути всю аудиторію і налякати найупевненіших студентів. Навіть із колег багато хто побоювався професора, обговорюючи поза його спиною протилежність характерів цього чоловіка і місіс Амалії.

А вони й справді були як небо і земля. З холодною гордовитою вдачею професора Лоуренса Бе́ннета ніжний і скромний характер ректорки сильно контрастував. Любителі пліток часто міркували, чи шлюб цих двох був заснований на розрахунках, чи такі протилежності справді притягнулися. Але нікому дізнатися це так і не вдавалося.

Професор розклав свої підготовлені матеріали на кафедрі, після чого стримано привітався зі студентами. Він не любив довго тягнути час, тому завжди одразу приступав до найголовнішого.

– Хто уважно мене слухав і слідкував за кожною парою, той знає, що сьогодні остання лекція, і з наступного заняття розпочинаються практичні заняття. Першим вашим завданням буде невеличкий проект. Група поділиться на пари. Кожна пара пройде невелику смугу перешкод, використовуючи формули, які знає, після чого кожен індивідуально напише звіт, який тип магії використав, чому, плюси і мінуси цього типу. Питання?

– Дозвольте! – підняв руку один студент, ледве не вистрибуючи з-за парти.

Лоуренс Бе́ннет уважно придивився до юнака, після чого здивовано підняв брови. Така емоційна реакція була геть не властива для цього суворого чоловіка.

– Ми будемо формувати пари за власним бажанням, чи ви будете нас ділити?

– Ні те, ні інше. Я наперед розділив ваш список навпіл і написав на аркушах імена першої частини. Студенти з другої частини списку вийматимуть з циліндра листки з іменами. Хто кому попадеться, з тим і працюватиме. Ще питання?

В аудиторії було тихо, тому професор продовжив:

– Розподілимось на пари зараз, після чого продовжимо лекцію. Отже, прошу до циліндра підійти...

Далі Ксав'єр вже не чув. Його думки крутилися навколо парного проекту. Таке завдання було б навіть в радість для нього, якби не розуміння того факту, що йому, як єдиному простолюдину в групі, доведеться працювати в парі з аристократом. Декілька ляпасів і поток словесних образ – найменше, чого він міг очікувати. А найгірше те, що у блакитноокого навіть не буде можливості відбитися при всіх. Йому доведеться покірно опустити голову і мовчки терпіти. І саме розуміння цього ще більше роздмухувало і без того гарячу вдачу хлопця і ненависть до всієї аристократії.

Така ситуація була глухим кутом. Ксав'єр знав, що знаходиться у першій частині списку, тобто йому не потрібно було підходити і витягувати аркушик з іменем, але це не звільняло юнака від відповідальності. Якби він тягнув листок, то був би винний перед клятим аристократом, що витягнув його ім'я. А так як тягнуть аркушики "благородні", то тепер Ксав'єр буде винний тому, що взагалі поступив у цю академію, на цю спеціальність чи в цю групу. Туди, де вчиться еліта, і де таким обірванцям, як він, не місце.

Від перестановки доданків сума не зміниться, і блакитноокий у будь-якому випадку залишиться з клеймом винуватця. Розуміючи це, Ксав'єр з усіх сил намагався вгамувати ненависть і образу, які клекотали в його грудях. А з такою кількістю негативних емоцій, які назбиралися в нього, це було нелегко.

Поки хлопець опановував себе, велика частина групи вже розділилася на пари. Залишилося лише декілька студентів, які не витягували аркушики.

– Наступна, леді Пенелопа Лея де Кра́їзен. Прошу, – мовив професор Бе́ннет, і одразу після його слів з-за парти піднялася дівчина. Впевненими граційними кроками вона швидко здолала відстань до циліндра, притягуючи до себе все більше й більше уваги. Особливо пристрасно за ходою дівчини слідкували розгарячілі юнаки.

Пенелопа була вродливою. Її тендітна пряма постать по-особливому виділялася серед усіх інших. У великих зелених очах виблискували впевненість і рішучість, а рожеві вуста майже завжди були гордовито стиснуті. Її миле обличчя обрамляло пухнасте хвилясте волосся кольору каштану, яке водопадом спадало аж поясу, хоча й було акуратно заплетене.